Глава 1

Що ж думаю розпочати розмову потрібно з знайомства. Отож, мене звати Ліна, тобто Аліна. Луценко Аліна Сергіївна. Мені вже майже сімнать і це не так круто як здавалося три роки тому. Давайте все по порядку.

Я народилась 26 липня 2003 року. Я друга дитина в сім’ї тому мама вже знала, як і що зі мною потрібно робити. Батьки мене балували, як вони мені розповідали, тому я виросла «трішки» балуваною. Я росла в щасливій сім’ї до 2013 року. В мого батька, який був для мене завжди авторитетом, з’явилась коханка через, яку він покинув нас. Життя почалося не дуже хороше адже на мамину зарплату ми не могли нормально жити.

І здавалось що усе життя погане і так буде продовжуватися завжди, але ні. Ситуацію розбудив мій старший брат Антон. Батьки його дуже любили адже він мав здібності до навчання і ніколи до нього не дзвонили із школи через пропуски або погану поведінку. Він закінчив школу з золотою медаллю і поступив до вишу на медика. В виші його поважали не тільки учні, але й викладачі, Антона постійно хвалили і казали, який він чемний та порядний, а мене аж бісити переймали від усього цього. Зрештою, він влаштувався на роботу в центральну клініку і всього лиш за рік став головним хірургом. Моїх завісив не було меж. Ну а як мені по-іншому реагувати?

До четвертого класу в мене все йшло пречудово, вчитися мені подобалося і я приділяла цьому багато вільного часу. Але в п’ятому класі я забила на все і вирішила вчити те що мені буде цікавим. До моєї мами додзвонитися було важко адже вона під час роботи відключала мобілку тому я спокійно могла не писати домашні і не прогулювати уроки. Але я зовсім не думала що в одинадцятому класі все складеться так важко.

- Діти, - Марія Володимирівна знову звернулась до нас. - в вас скоро ЗНО, не забувайте про це! А то будете сидіти, як дехто. - і глянула на мене.

- Чого ви на мене так дивитесь? - люблю себе захищати. - Мене ж все рівно ЗНО не обійде стороною. І яка вам різниця як я складу?

- Твій брат ідеально вчився....

- Так мій брат ідеально вчився і взяв золоту медаль, і зараз головний лікар, - трішки підвищила голос, але горло затягнуло. - але це мій брат, не я.

- Так, не ти, - вона як завжди крутила крейду в руці. - але скажи мені ,дорогенька, куди ти плануєш поступати?

- Повірте мені на слово що я буду ще краще всіх тут взятих

Вона нічого не відповіла, лише кивнула і продовжила урок. День тягнувся ну дуже довго, а з кожною хвилиною до дому хотілося все сильніше. В принципі, в школі сидіти було теж не погано адже з однокласниками у мене проблем не було.

Два роки тому в нашій школі заборонили булінг. Всі хто знущався з інших або ж робив щось проти них було покарані і так наша школа перетворилась в рай для учнів. В принципі, тут ніколи не ділили на кращих та гірших тому було класно вчитися.

- Лін, - до мене підсіла Віра. - мені здається що тобі все ж таки потрібно замислитися про те куди ти будеш поступатися та які предмети ти будеш здавати на ЗНО.

- Нічого мені не варто, куди вступлю там і буде мені добре

- Я тебе попередила, але бачу що потрібно думати краще

Мені не хотілося слухати всю цю маячню тому я просто вийшла на вулицю. Осіння погода мене радувала. Коли був сильний дощ, звісно, мені навіть виходити на вулицю не хотілося, але така як була сьогодні погода мене втішала.

- Тарас, дай мені м’яч! - крикнула я до друга. Він подав, я закинула в кільце.

- Ти вже купила книжки для ЗНО? - як же мені вже ці розмови набридли.

- Тарік, я не готуюся до ЗНО! Скільки тобі це потрібно пояснювати?

- Хай буде по твоєму. Сьогодні йдемо гуляти?

- Звісно

Тарас був моїм другом дитинства, можна сказати що ми ще з пелюшок були друзями. Разом їли, спали, плакали. Ми живемо по сусідству і завжди приходили один до одного в гості. Це була та сама ідеальна дружба, без лишніх почуттів. В мене були хлопці, а в нього дівчата, а між нами нічого більше крім справжньої дружби і це мене радувало.

- До завтра! - кинула я і зайшла в будинок.

Мами вдома не було адже вона до пізна працювала на роботі. До цього я вже звикла. Зайшла на кухню.

- В тебе ж сьогодні зміна! - брат сидів та пив чай. - Ти повинен бути в лікарні.

- Мені потрібно з тобою поговорити! Я відпросився на годину

- Про що

- Про твоє навчання

- Сому сьогодні всі вчепилися в мене з тим навчанням. Не виходить це в мене! Не хочу я вчитися.

- Аліно, зараз я поговорю з тобою на важливу тему тому слухай і не перебивай

- Ок

- Зараз тобі 16 і тебе забезпечує мама, але коли тобі виповниться 18 ти матимеш сама себе забезпечувати. Для того щоб мати гроші тобі потрібна робота, а де ти знайдеш роботу без освіти?

- Завжди є варіанти

- Як на мене, ідея збирати клубніку в Польщі не принесе тобі багато грошей

- Пле в мене не виходить

- Я не хочу цього більше чути. Сьогодні до мене телефонувала вчителька з мови і я буду дуже обурений коли вона ще раз зробить такий дзвінок. Я не хотів цього робити, але ти мене заставила. Якщо ти не будеш вчитися я закриватиму тебе в твоїй кімнаті після уроків і заберу всі гаджети доти доки ти не почнеш вчитися.

Брат вийшов з кухні і я сіла на стільчик. З однієї сторони він не має права такого зробити, але мама завжди буде на його стороні. Розчаровувати маму мені не хотілося адже на ній і так лежало багато клопотів. Вона пережила депресію і все їй давалось дуже важко.

Тато навідувався рідко і з ним вже не було так як сім років тому. Він був звичайним чоловіком, з невеличким животом та тихою манерою розмови. За десять років я ніколи не була покарана ним. Але таке життя і його не зміниш. Брат завжди брав з тата приклад і коли він пішов від нас Антон став просто ненавидіти його. За сім років дещо вже забулося і ми привикли до життя без батька та воно було не таким солодким, як колись.

- Він сказав мені що якщо я не буду вчитися то закриє мене в кімнаті. - говорила в трубку телефона. - Але в мене не вийде. Ти так думаєш? Тоді до завтра.