Льодовики Європи

I

— Якийсь тут краєвид відкривається трохи моторошний. Ці льодовики усі розколоті та це чорне небо мені зовсім не подобаються. Та ще й цей космічний корабель. Хто вигадав назвати його «Зоряний шлях»?

— Та тобі яка різниця, Семе? Твоя місія це не охоплює перейменовувати це корито.

— Біллі, ти не правий. А знаєш чого? Бо назва корабля вирішує його долю. Ось якби його якось інакше назвали, то, я впевнений, він би зараз тут не стояв у такому жахливому стані. І ми теж тут не стирчали б. Кеп! Я не розумію, нащо нам охороняти цю консервну банку? Кому вона потрібна?

— Я теж цього не розумію. Кеп! Коли ми отримуємо відпустку? Ми вже шість років тиняємось по всій Сонячній системі. І весь цей час без відпочинку. І до речі, «Сонячному вітру» теж не завадить відпочити, трошки підремонтувати його треба.

— Чого ви тут розкричалися? Кеп зайнятий!

— Чим це?

— З Космічної агенції прийшла інформація про «Зоряний шлях».

— І що там?

— Семе, та зачекай ти зі своїм нікому не потрібним кораблем. Ось дай мені відповідь, ти як головний заступник командира корабля повинен це знати, коли ми відправимося до Землі?

— Одразу, як тут усе зробимо.

— Оце шикарна новина. А скільки триватиме відпустка?

— Один рік.

— Лише рік? Після шести років безперервної роботи? І нащо я пішов у пілоти космічного корабля?!

— Через гроші! Ми всі сюди по гроші прийшли.

— І який сенс у тому, що я заробляю стільки грошей, якщо не можу їх витрачати ні на випивку, ні на дівчат?

— Вийдеш на пенсію й будуть тобі й дівчата, й випивка. І все це у кращих барах Землі!

— Та це буде через дев’ять років! Мені буде вже… А скільки мені буде?

— Тридцять вісім! І як такі люди можуть керувати кораблями?

— А як тут можна слідкувати за плином часу, якщо ми то на Марсі, то на Плутоні, то ось застряли тут, на Європі?

— А я, коли тут усе закінчимо, гайну на Місяць.

— А там ти що забув?

— Там його дівчина працює.

— Ха. І ти вважаєш, що вона тебе досі чекає? Наївний! Коли ти її бачив в останнє?

— Два роки тому… Чого ти регочеш? Вона мене обов’язково дочекається.

— Ага, тримай кишеню ширше!

— Білле, чого він? Дістав мене!

— Так, досить вже! Зараз час обіду, до речі! Де Лі? Хто взагалі вирішив взяти цього китайця кухарем?

— Той хто кричав, що китайці – найкращі кухарі в околицях Сонця.

— Хто це був? Я відірву йому язик і підсмажу собі на обід!

— Так це ти ж і був! Тримай ніж, я спостерігатиму за тим, як ти вирізаєш свій нікчемний язик.

— По-перше, я збирався не вирізати, а вирвати, а по-друге, з – Лі, коли вже обід?

— За п’ять хвилин!

— Впасти тобі на Венеру! Ти швидше не можеш?

— Так, а що там із цим «Шляхом» сталося? Аварійна посадка? Генрі, ти чуєш?

— Що? А, з кораблем! Усю команду знайшли мертвою.

— А корабель цілий?

— У тому й загадка – корабель цілий, запаси повітря та провіанту є, а екіпаж мертвий.

— Зійти мені з орбіти! Так ми що мерців охороняємо?!

— Ні, їх уже забрали.

— Дякувати Богу!

— Біллі, я не знав що, ти такий боягуз!

— Сам ти боягуз! Я зараз тобі покажу, хто тут боягуз!

— Панове пілоти, і ви, бортовий механіку, обід готовий!

— Лі, завжди ти невчасно! Ще хвилина – і я б першого пілота в нокаут поклав!

— Не на цьому світі, Біллі!

— Ще побачимо! Не зійти мені більше на Землю, але я тебе все ж покладу на три хвилини відпочивати на підлогу!

— Потім кеп тебе покладе… Днів на десять у «комору».

— Заткнися, Лі! Тебе ніхто не питав! Будеш багато говорити – висаджу на який-небудь астероїд!

— Біллі, заспокойся!

— Генрі, я спокійний, як Велика пляма на Юпітері! Чому завжди так – починає Сем, а заспокоюють чомусь мене?

— Бо у Сема вище звання! Ха!

— Ну ви йдете їсти? Спочатку кричать, що довго готую, а потім не докличешся їх.

— Та йдемо ми вже, Лі! Кеп, обід готовий!

Кларк сидів задумливий. З камбуза час від часу доносився веселий сміх. «Ці хлопці безстрашні. З такою командою не страшно і на край галактики злітати. А нам такі завдання дають!» – думав він. Кларк вийшов на капітанській місток. Звідси чітко було видно «Зоряний шлях». Трошки нахилившись вбік, корабель чітко вимальовувався на фоні чорного неба. Коли тиждень тому йому віддали розпорядження летіти на місце аварії наукового апарату, Кларк не здивувався. Останнім часом його команда тільки й займалася рятуванням усіляких наукових експедицій. Але ця місія була дивною із самого початку. Знайти по виданих координатах місце аварії корабля не було чимось складним. Просто до сьогоднішнього ранку це було єдиним завдання. Знайти, сісти поруч і чекати подальших розпоряджень! Так Кларк іще не працював. Просто чекати! За кого вони мають його корабель? Це ж справжній лінкор космічного простору! Один із найшвидших і найбільших кораблів Патрульного Флоту! А його екіпаж – найкращій в усій Сонячній системі! І яку місію їм доручили? Охороняти невеличкий дослідницький корабель, який узагалі наразі без команди! Їм навіть не дозволили підходити до нього! Та й виходити на поверхню планети заборонили! Увесь учорашній день Кларк роздумував, що ж таке незвичайне в цьому кораблі. І ось сьогодні вранці нарешті отримав відповіді на свої питання. Тепер необхідно розповісти команді про цілі їхньої місії. Кларк спустився з капітанського містка і попрямував до камбуза.