Розділ 9.3

Наступного ранку вона прокинулась від звуку свого будильника, підготувала все необхідне для сніданку усіх працівників, частину заготовок для обіду і до 8 години на кухні вже розповсюджувався аромат булочок. Сьогодні на обіді у неї буде багато маленьких гостей, хотілось не те що їх вразити, а щоб їм було смачно і все сподобалось. Добре попрацювавши вирішила зробити невеличку перерву.

Пішла до нової подруги на каву. Олеся поралась з останніми підготовками. Побачивши Мілу - посміхнулась. 

- Доброго ранку! Вже готова? Морально і фізично?

- Важко сказати - посміхнулась - це мій перший досвід у роботі з дітьми, тож сподіваюсь все пройде гладко.

- Вже наготувала їм смакоти?

- Все підготувала та чи буде це для них смакотою - побачимо. Я до тебе за кавою. Хочу посидіти і трохи перепочити, доки маю таку можливість.

- Буде зроблено! Зустрічала сьогодні рано вранці твого хлопця, кудись поїхав та ще не повернувся. Здивована, що молодий чоловік з міста приїхав у цю глушину і працює тут разом з усіма. 

- Так, у нього багато справ - Міла не знала, що їй відповісти, адже сама не знала ані куди він поїхав, ані які причини того, що Нік прийняв рішення продовжити справу своїх родичів.

- Скільки клопоту зараз, а скільки ще його попереду.

- Нічого, впораємось!

- Та звісно, куди тікати з підводного човна - розсміялась Олеся - приходь на посиденьки зі мною після обіду, коли матимеш перерву. Поперемиваємо кісточки.

- Обов'язково прийду. Дякую за каву і не буду заважати тобі готуватись. До зустрічі.

Повільною ходою пішла до бесідки, де сіла з кавою і задумливо роздивлялась будинки, що навколо й мріяла про події минулої ночі, і це замість того, щоб йти на кухню й готуватись до свого першого робочого дня. 

Налаштуватись на це було ну дуже важко, вона була здатна думати тільки про Ніка та його слова, ті неймовірні миті, які вони провели разом від свого будильника, підйом був нелегким, заснути вчора було не так просто. Повернула голову у бік ліжка Ніка та його вже не було. Як йому це вдається? Не зрозуміло. І сьогодні його голова працюватиме, як добре злагоджений механізм, це у її думках ще й досі амурчики літають. 

Ще кілька годин після того, як вони прийшли свій дім, вона лежала і прокручувала у голові все, що трапилось учора. Прокручувала і посміхалась, так з посмішкою на вустах і заснула.

Потягнулась у своєму ліжку, ще раз згадала вчорашній чудовий вечір і вирішила, що вже час вставати. Як не крути, а сьогодні буде найтяжче. Перший день, багато дітей, думки блукають і поговорити нема з ким…не з Ніком же в кінці кінців. Хоча, саме його думки хотілось би дізнатись.

Озирнувшись, вона побачила, що машина Ніка в'їхала на територію табору, Нік вийшов і до нього підбігла Поліна. Вони про щось розмовляли і Міла бачила, що вираз обличчя Ніка зі спокійно-серйозного перетворився на суворо-повчальний. Ох і не легко йому з цією дівчинкою.

Зиркнула на годинник, її перерва затягнулась, треба вже бігти на робоче місце.

Знала б вона, що не з власної волі стала предметом їх бесіди.

***

- Ніку, привіт!

- Ох, тільки тебе мені не вистачало зараз, у мене ще незліченна кількість справ, які потребують вирішення.

- Ти завжди поспішаєш, а ще завжди хочеш мене спекатись.

- Здається мені, у мене було достатньо підстав для таких дій. Ми обов’язково поговоримо, тільки трохи згодом.

- Хто б сумнівався у такій відповіді. Дивні ви люди 30+. Цікаво, як же тобі живеться у цьому шаленому темпі, так же не можна, сон-робота-робота-сон.

- Судячи з твого опису, я просто сумний віслюк, нудний як день осінній

- Так і є

Нік повернув голову, і зважаючи на те, як швидко змінився вираз його обличчя, Поліна притихла.

- Я всього лише хотіла сказати, що у тебе жахливо одноманітне життя. Працюєш, працюєш, ніяких розваг.

- Згоден, помітний контраст тому як ти проводиш свій час. Не дивно, що я видаюся таким занудою.

- Тобі подобається Міла?

- Подобається

- То може одружишся на ній?

- Не лізь не у свою справу.

- Як це? Все, що стосується тебе - моя справа. Ти ж мій єдиний і улюблений дядечко.

Ох і малолітня хитрюга

- То ти взагалі не збираєшся одружуватись?

- Не збираюсь

- Чого б це?

- Ми вже це проходили - це не твоя справа. Набридло!

- А можна мені мамі розказати про Мілу?

- Оце вже ні, мені вистачає й тебе, нетреба, щоб твоя мама втрутилась. Ви з нею як той Чіп і Дейл, що поспішають на допомогу.

- А хто це?

- Проїхали…забудь

- Добре, тоді я Мілі скажу, що вона тобі подобається. Хочеш, запитаю у неї чи ти їй подобаєшся?

- Навіть не думай таке утнути, займайся своїм життям Шерлока Холмса та не лізь у моє. На цьому все і більше це питання ми не піднімаємо.

- Ну що ж, ти остаточно підтвердив, що і є сумним віслюком, нудним, як день осінній.

- Полю, йди займайся своїми справами, будеш лізти у мої - додому відішлю

- Скажу тобі відповідь твоєю ж мовою:“іа-а-а” - і сміючись побігла до своєї подруги, яка вже зачекалась.