Розділ 9

Прогулянка до зоопарку видалась чудовою, вражала близькість до друзів наших менших, можливість їх сфотографувати. Не менше вразила й історія створення, як виявилось заснував його місцевий природолюб, до якого зносили всіх покинутих та поранених звірят. Заселення новими жителями відбувалось настільки інтенсивно, що довелось шукати більш просторе місце для тваринок. Місце справді затишне, скрізь зелено, чисті доріжки і невелика територія, хоча вони витратили на прогулянку близько 2 годин.

Дівчата були на сьомому небі від щастя, бо бачили і рись, і зубра, і мавпочок. Біля мавп затримались довше за все, дуже вже вони кумедні і були не проти спілкуванню.

Міло, поглянь як кумедно вони перебирають шерсть одна одній. Я такого ще не бачила і побігла далі.

Це так вони виражають дружні почутя один до одного - Міла намагалась пояснити поведінку тварин.

Всім було весело -  прогулянка вдалась, приємна втома та купа позитивних вражень. Назад їхали співаючи пісень, настрій був чудовий.

Після вчорашньої вечері і проведеної разом прогулянки відносини Ніка і Міли значно покращились. Їй здавалось, що він дещо нервував, особливо це було помітно коли вона ненароком торкалась його. Вперше це трапилось коли вона передавала йому солодку вату для дівчат, один випадковий дотик і він швидко забрав свою руку, а потім біля ведмежого басейну, вона протиснулась попереду нього, щоб краще бачити, як вони купаються, він одразу зробив крок назад. 

Здавалось, що він уникав не її, а дотиків до неї, а це трохи бісило! І навіть важко пояснити чому, але їй дуже хотілось такого контакту. 

У табір повернулись вже після обіду стомлені і щасливі. Міла мала допомогти на кухні з частуванням до вечірніх гулянь їх команди біля вогнища, тож одразу після приїзду пішла на кухню і поринула у кухарські турботи. Час пролетів непомітно. Ввечері всі зібрались біля багаття. Смакували і запеченою картоплею і смачнючим фруктовим хлібом трохи підсмаженим на вогні, звісно не обійшлось і без маршмелоу для дівчаток. Окрім маршмелоу дівчата виявили бажання пострибати через вогнище, та їх порив було швидко зупинено. Вечір продовжили спілкуванням і піснями. Було дуже круто! 

Міла почувалась щасливою людиною у колі з абсолютно незнайомими людьми.

 Йому щосили хотілось торкнутись її, Нік нахилився і тихенько запитав:

- Ти не змерзла? - і накинув їй на плечі свою легеньку куртку.

- Не треба було, прохолода та ж не північний полюс, та все одно дякую - його рука на якийсь час затрималась на її плечі.

Поліна, яка сиділа по іншу сторону віл Ніка, не могла цього не помітити.

- Ніку, ти як та мавпочка у зоопарку, хочеш проявити свої дружні почуття?

- Не лізь не у свою справу - сказав так, що чула тільки дівчинка. Та вона не злякалась, тільки посміхнулась. 

- Міло, твій хліб був дуже смачним, я вперше куштував таку смакоту.

- Ой, компліменти ллються рікою, Ніку, так навіть мої однокласники не діють так примітивно, давай, думай креативніше - прошепотіла Поліна з іншого боку - ну нащо ти згадуєш про той хліб. Давай вже про красиві очі, розкішне волосся, яке можн аперебирати - захихикала.

- Згинь малеча! - та злості у голосі не було лише якась роздратованість.

Хлопці, які від завтра мали стати вожатими почали співати. Пісня була дещо сумна та співали вони її так круто, що всі замовкли на кілька хвилин і Міла відчула, як її руку стисла чиясь рука. Тепла, міцна. Міла примружила очі, коли його палець почав погладжувати її долоню. Тепло розливалось по всьому тілу. Вона боялась навіть поворухнутись, щоб не сполохати цю мить. Щоки запалали, здавалось, що всі навколо помітили цей досить інтимний жест. Та нізащо в світі вона не зупинить його зараз, хоч і знає, що для нього це не має  такого значення, як для неї. Дивно, він міг бути…. таким різним - грубим, ніжним, веселим, байдужим. Навіть витаючи у своїх найпотаємніших мріях, вона не уявляла, що так може бути.

У цей самий момент Нік розмірковував про те, які ж саме причини змусили його раніше триматись від неї на відстані. Звісно, він вирішив, що вона ніколи не стане частиною його життя. Але ж як приємно тримати її за руку.

Він повернув обличчя у її бік і посміхнувся їй і вона посміхнулась у відповідь.

Потім він довго не міг зрозуміти свій порив та все ж неусвідомлено, чисто рефлекторно торкнувся своїм чолом її чола, здавалось, що весь світ зник і тут біля вогнища, під зоряним небом, є лише вони двоє.

Поліна більше не жартувала, навпаки, здавалось, що втратила будь який інтерес до своїх жартиків над ним.

Пісня завершилась і чарівна мить теж. Обоє розуміли, що рано чи пізно мусило трапитись. Нік дуже неохоче розвернувся та її руку все ж не відпустив. Він розумів, що їх стосунки вже перейшли на інший щабель. Вони повинні торкнутись один одного знову та….вже не руками. Нік розумів, що жадає поцілувати її.

- Міло, нікуди не втікай, коли всі почнуть розходитись - прошепотів їй на вухо

- Ніку, я…

- Мовчи, просто мовчи.