Розділ 7

Коли Поліна побачила, як Нік з Мілою вийшли за територію табору, то спершу хотіла гукнути їх. Та відійшли вони вже досить далеко і голосно кричати не хотілось, а от прогулятися наодинці, неподалік дорослих - це рішення видавалось досить логічним. Зауваження, що пішла одна ніхто не зробить -  дорослі були неподалік, до води вона лізти не збирається і глибоко у ліс теж не піде. Це прогулянка і нічого іншого.

План був чудовий, не поспішаючи пішла за ними. Говорили вони тихо і Поліна не чула про що саме йшлося. Та було ясно, що тема цікава для них і обговорюють щось дійсно веселе.

Міла з Ніком вийшли з лісу і їй довелось трохи зачекати, бо інакше її було блегко помітити.  Потроху переміщувалась, намагаючись не згубити їх.

Спочатку  ховалась за деревами, а далі довелось йти через кущі та ще й так, щоб ніякого тобі зайвого звуку. Хто ходив у заростях, той знає, що доріжок там нема, а от кропиви - скільки завгодно. Та справжнього сищика це не зупинить - кропива жалила ноги та вона все одно тихенько рухалась вперед. 

Далі було ще одне випробування - дивитись як Міла з Ніком переходять річку. Дуже вже хотілось і самій туди кинутись - стрималась. А Нік весь такий, ну не інакше як король льодової арени, викручувався і так, і сяк - «ото сміху буде, як гепнеться»- подумала вона. Шкода, що не додумалась одразу ввімкнути камеру і зняти цей дивний танок, та вже запізно. Ох і компромат би був. 

Вони вже перейшли на інший берег і якийсь час Поля просто сиділа в кущах, нічого не чула і не бачила. Вирішила, що «доведе» їх назад - до самого табору. Чекати довелось не довго і це було ще те видовище. Звісно, мова не про Нікові танці, а про дещо інше і Поліна вже вдруге пожалкувала, що не ввімкнула камеру.... 

Після побаченого, довго не роздумувала і вирішила швидко повертатись назад у табір, тим же шляхом, яким прийшла сюди. 

Мама просто впаде від такої звістки, покине свій курорт і приїде подивитись на ту, яка розтопила крижане серце Ніка. Це мамині слова, Поліні б і в голову не прийшло використовувати такі “дівчачі” фрази. Як же хочеться подзвонити їй і все розповісти. Та ні, зарано це робити. Мама зрадіє, а Нік - навряд. І Поліна знову отримає на горіхи за стеження, а потім ще й за те, що мама тут з‘явиться. Кому хочеться неприємностей….Ні треба зачекати і тримати все у таємниці. А ще….а ще допомогти їм проводити більше часу разом.

*****

Холодна реальність з новою силою звалилась на неї, коли він відпустив її. Звичайно, ця чудесна мить не могла тривати вічно. Мовчки дивилась на нього і не рухалась. Вона з’їхала з глузду! Знайшла собі об’єкт симпатій! Не інакше, Нік обрав її як свій черговий трофей. Міла чекала, що він першим відведе погляд, але цього не трапилось. Жах! Її вже всю трясе, а йому хоч би що! Що робити? Вихід тільки один - ні в якому разі не показати які почуття у неї викликав цей поцілунок.

- Здається, що наша прогулянка трохи ускладнилась - підмітив Нік - треба витяти тебе з води, хоча, особисто я не проти залишитись.

Ну ти глянь на нього, знову ці чортики в очах.

- Ну якщо хочеш залишитись, звісно лишайся. А у мене таких планів немає.

- І це все що ти можеш сказати після того що трапилось?

- Ну якщо тебе цікавить моя думка, то ковзанка це не твоє.

- Я зовсім не те мав на увазі.

- А, ти про поцілунок - якомога байдужіше сказало вона - цілуєшся ти непогано.  Та як то кажуть - немає межі досконалості. За кодексом тенісиста ти трохи перевиконав свої зобов’язання, не варто було цього робити - змусила себе посміхнутись.

- По-моєму, ти теж не була проти. Може поїдемо ввечері в місто і десь повечеряємо?

- У місто я сьогодні точно не поїду, своєю незграбністю ти позбавив мене одягу. Тепер все мокре і навряд висохне до завтра.

- Я зіпсував - мені і виправляти, з мене новий одяг. Це легко можна виправити і тоді тим паче треба поїхати у місто. 

- Дякую за пропозиції та я волію відмовитись від обох - Міла розуміла, що у цьому поєдинку їй не перемогти, тому вона гордо підняла голову і потихеньку піднялась, щоб не впасти знову - Ніку, якщо ти вирішив пограти зі мною, то припини це. Ми з тобою друзі, які знають один одного кілька днів.

Вже відкрила рота, щоб продовжити, та він випередив її:

- Не продовжуй, збережи сили. Ти забула про те, що для всіх оточуючих у нас кохання, а ще ми живемо під одним дахом….І якщо якась частина вигадки стане реальністю - це піде на користь нам обом.

Та ти глянь на нього, як добре все складається.

- Не за моєї волі, це були твої умови - прошипіла йому вже з берегу - у мене купа своїх проблем.

- У кожного свої проблеми…здається я починаю розуміти, ти боїшся, що я сподобаюсь тобі?

- Ну ще чого, ти надто високої думки про себе. Це був якийсь тимчасовий порив, з яким я не змогла впоратись і, мабуть, це не пов‘язано з якоюсь конкретною людиною. Був би на твоєму місці хтось інший, впевнена, що моя реакція була б такою ж. Це тимчасове затьмарення розуму, тож не приймай на свій рахунок. 

- Затьмарення?? Тобі скільки років, дванадцять?

- Ніку, я думала ми стали друзями. Це набагато важливіше?

- Друзями?- він вже вийшов з води, так само, як і вона мокрий та покритий зеленими плямами.

Міла мовчки кивнула головою

- Так, ти права! Саме факт дружби додає гостроти нашим відносинам. Я ніколи раніше не цілував друга -  знову ця посмішка переможця.

- Ніку, припини! Якби ми були в Києві і ти зустрів мене, тобі б і в голову не прийшла думка загравати зі мною. А тут у глушині, де немає нікого, ти вирішив позалицятися до мене. Це не виглядає як комплімент, згоден?

- Будь певна, ще й як звернув би увагу - а про себе подумав що вона вже не так і неправа, буквально вчора думав про те ж саме.

Міла вирішила не продовжувати цю розмову і пішла, він йшов за нею. Говорити було нічого.

Міла нервувала, одна думка змінювала іншу. Нічого не поробиш - у його присутності вона тане як морозиво на сонці. Немає сенсу вдавати, що це не так. А поцілунок…такі відчуття і емоції у неї вперше. Звісно, Кирило цілував її, та це було якось інакше, не так чуттєво.