Розділ 5.2

Нік повернувся з речами, віддав її пакунки, обережно поставивши їх на одне з ліжок. А свій чемодан лишив просто під стіною.

- Обирай те ліжко, яке тобі подобається, мені не принципово. Вечеря планується о 7, тож маєш трохи часу відпочити - задзвонив телефон, він подивився на екран і промовив до неї - Вибач, маю відповісти.

Вийшов з кімнати та не з будинку, тож Міла могла чути, що саме він говорить. Мова йшла про продажу якогось об'єкта, а що це за об'єкт - не зрозуміла. Може квартиру продає? Чи щось інше, вона ж фактично нічого про нього не знає. 

До вечері ще був час, можна було прогулятись і оглянути місцевість. Вийшла з будинку, хоч і почувалась трохи стомлено та цікавість взяла гору і вона вирішила почати з центрального корпусу, тут його називають будівлею адміністрації. Не полінувалась зазирнути у кожну кімнатку, що на першому поверсі. 

Вийшла звідти та попрямувала по доріжці, що вела у ліс. Цікаво, а де ж озеро? З кожним кроком дерев ставало все менше і попереду відкривався пречудовий вид на озеро. На іншому березі водойми знаходився березовий гай. Цікаво як туди дістатись? Треба обов’язково знайти туди дорогу. Побродивши ще трохи вирішила, що вже час повернутись.

Вона вже підходила до будинку, як побачила, що з нього виходить Нік.

- Міло, де тебе носило? Вже час вечері, тут не прийнято запізнюватись - живемо за розпорядком - а ось і притаманна Нікові грубість повернулась. 

- Я гуляла, і на твій крик більше не відповідатиму.

- Я не кричу, я…. - Нік раптом замовк, і Міла повернулась подивитись, що саме його відволікло. По доріжці швидко йшла молода дівчина у коротких білих шортах та яскравому обтягуючому топі. Її наздоганяв такого ж віку хлопець. Дівчина  сміялась і схоже на те, що дражнила хлопця і він підтримував цю її гру. Та потім наздогнав її, розвернув до себе і…поцілував.

- Що за… - Ніку знову відібрало мову.

Підійшов ближче, став прямо у неї за спиною, наче навис над нею. Її тіло наче жаром обдало, обличчя просто палало. Може треба було відвернутись та ніхто з них цього не зробив. Нік не поворухнувся, схоже з ним відбувалось те ж саме, що і з нею.Трохи охрипшим голосом сказав:

- Думаю, що перед нами майбутні вожаті одного з загонів.

- Нам не слід підглядати - Міла відвернулась від парочки і її погляд зустрівся з поглядом Ніка - сьогодні трохи жаркувато, чи не так? 

Трохи? Це ще слабо сказано. 

- Я поговорю з ними завтра.

******

Вечеряли усі разом, за невеличким столом. Після вечері Міла побажала усім доброї ночі та пішла у будинок, втома сьогоднішнього дня давалась взнаки.

Дістала торбинку де було все, що вона купила. Взяла зубну щітку та пішла в душ. Неймовірні відчуття після такого веселого дня. Одягнула піжаму та задумалась над тим як же розділити територію між “закоханими”. 

Вирішила, що потрібно поставити усі стільці посеред кімнати, якраз між ліжками та накинути на них покривало. Така собі імпровізація ширми. Одразу кинулася до справи.

Вийшло добре, вимкнула світло та пішла до ліжка. Було досить зручно і не треба було довго чекати, як Міла занурилась у міцний сон. Розбудив її скрип підлоги, а потім вона почула й  інший звук, схожий на падіння чогось великого. І вже потім гучний чоловічий окрик дав зрозуміти хто падав і чому.

- Що ти витворяєш? Чому я не здивований цією витівкою.

Міла піднялась, і відповіла:

- Я? Та це ти перебудив пів табору, зараз сюди прибіжить Васильович на порятунок. Нащо було йти по перегородці, яку я звела. 

- Світло вимкнене, як я міг знати, що тут барикади. Як день почав, так його і закінчую.

Далі увімкнув світло у кімнаті, розібрав “ширму”. Відставивши стільці та звільнивши прохід взяв свої речі та пішов у душ. Повернувшись у одному рушнику, Нік вимкнув світло. Було чути шурхіт тканини, ймовірно, він одягався.

- Ти що прийняла мене за лісове лихо?

- Що це таке?

- Це ті істоти, що не пожалкують нікого і згублять всіх. Помилують тільки, як отримають дарунки. Я думав, що цей постамент ти і звела, щоб принести мене у жертву ….А зробити це сьогодні не вийшло, бо не вистачає лапки летючої миші, краплі вранішньої роси і луски риби спійманої на світанку. І ти вважаєш себе дорослою?

- Господи, які нісенітниці ти говориш, та й ти не далеко відскочив, жарти на рівні  восьмого класу - зірвалось з язика.

- Якщо боїшся лісового лиха - запрошую тебе до себе - було ясно, що він посміхається.

- Та замовкни вже і лягай спати.

За вікном прямо об скло тернулась соснова гілка. Обоє підскочили, а потім залились сміхом. Виснажені тяжким днем заснули швидко.