Розділ 5.1

Ніку така звістка не дуже сподобалась, це було видно з його обличчя.

- Так, три заїзди - це просто чудесно - Міла не зрозуміла чи це такий скупий вияв радості чи сарказм. Вирішила, що розбереться у цьому пізніше, зараз краще змовчати. Поліна, швидше за все, притримувалась тієї ж думки.

Нік знову заговорив:

- Чи можете ви нам сказати, де ми можемо розміститись.

- Для вас вже підготували окремий будиночок, тільки ми не чекали вас з сім'єю, у будинку лише 2 ліжка. Та зараз щось придумаємо, щоб вам було зручно утрьох.

- А я не хочу жити з ними. Я можу поселитись разом з іншими дітьми? 

- Полю, краще було б, якби ти була поряд зі мною - Ніку ідея не сподобалась.

- Микито, не хвилюйтесь так, дитину можна зрозуміти - вона хоче спілкування з однолітками. Зараз ще нікого немає, Полю, якщо є бажання, то поки не почнуть приїздити діти ти можеш пожити у будівлі адміністрації, там зупиняється моя онука, вона приблизно твого віку - сумно вам не буде.

- Я згодна - Поліна довго не роздумувала.

- Тоді будиночок для вас двох вже готовий. Васильовичу, - вона гукнула охоронця - проведи Микиту з нареченою до їх будиночку.

- Ходімте, цей будинок дуже зручний і місце розташування таке, що дитячий гамір вам не заважатиме. Речі одразу братимете?

- Речі я принесу пізніше - сказав Нік, розмірковуючи про щось.

Вони пішли по доріжці, зліва виднілась концертна сцена з лавками, а справа, швидше за все, і була та сама будівля адміністрації. 

Підійшли до будиночку, Васильович відкрив двері та віддав Ніку ключі. Досить ошатний кемпінговий будинок і побудований, швидше за все, у минулому столітті. Оздоблення, меблі не були сучасними та виглядало все досить акуратно та охайно. Велика і світла кімната з двома ліжками, були тут і шафа, і столик кількома стільцями. 

- Міло, розташовуйся, речі я зараз принесу, та спочатку подивлюсь як влаштувалась Поля. А потім буду зайнятий, тож тобі доведеться побути якийсь час без мене. Васильович, ходімо.

-  За мене не хвилюйся, я знайду собі заняття - хочу оглянути територію.

Тепер можна подзвонити мамі та Кирилу, щоб не хвилювались. Почати вирішила саме з Кирила. Набрала номер, за кілька гудків він підняв слухавку.

- Слухаю тебе - це прозвучало дуже сухо, та його можна зрозуміти.

- Кирило, привіт! Я маю вибачитись....

- Міло, і ти кажеш мені про це зараз? Тобі не здається, що це слід було зробити вчора чи сьогодні рано вранці, коли ми зідзвонювались? Я не мав би вигляду повного йолопа, якого ти з мене зробила. Я не розумію тебе…я вважав, що ми ідеально підходим один одному.

- Так. Ідеально… я знаю, так і є. Та створити вигідний союз - це не одне і те ж, що любити один одного. Я знаю, ти мене не кохаєш і ти сам це добре розумієш та поки не хочеш визнати.

- Міло, а що таке кохання? Ти дуже все ускладнюєш, я знаю, що нам було дуже комфортно разом.

- У тім то й справа, що тільки комфортно, я.. - Кирило перебив її

- Що ж, добре…

- Буду вдячна, якщо ти вибачишся від мого імені перед гостями.

- Ти пропонуєш після цього сорому обдзвонити всіх, щоб сказати: “Міла попросила мене принести вибачення за її поведінку сьогодні вранці, сама вона цього зробити не може чи не хоче”.

- Пробач

- Міло, я маю закінчувати цю розмову і поки не маю ані найменшого бажання спілкуватись з тобою. Бувай, бажаю тобі знайти те, що ти шукаєш. 

Виклик було завершено, тепер прийшов час подзвонити мамі, як не хотілось цього робити та рано чи пізно це має статись. Набрала номер, відповіли дуже швидко:

- Такої безвідповідальності я від тебе не чекала!

- Привіт, мамо! Ти можеш не розуміти мене та моє рішення було саме таким.

- Дурість і ще раз дурість, ось що твоє рішення - Міла поклала слухавку на ліжко, цю лекцію вона воліла пропустити. За хвилину потік слів трохи спав, тож вона знову взяла телефон.

- Мамо, дякую за підтримку та за те, що так віриш в мене. Зі мною все добре, ти можеш мені писати, а я, коли матиму змогу (читай бажання) подзвоню тобі. Бувай! - закінчила виклик і видихнула.