Розділ 4.2

Напруження зникло, цей її жарт допоміг розрядити обстановку та від його слів Міла трохи зніяковіла. Хоч слова і звучали як жартівлива відповідь та його погляд викликав у неї легкий рум’янець. 

- Якщо зволите, то  не стану вас засмучувати і накрию стіл - Вона знову посміхнулась -  Ніку, маю до тебе прохання,  у мене з собою немає ніяких речей, навіть банально зубної щітки. Чи можемо ми заїхати до торгівельного центру у Чернігові, щоб я придбала найнеобхідніше, хвилин 30-40 мені вистачить. 

- Добре, не маю нічого проти, твої жарти про їжу розбудили відчуття голоду. Тому ще й пообідаємо.

- Чудово

Міла зрозуміла, що вони вже підїжджають до міста.Вже минули міст через річку. Десна тут є розкішно широкою, де-не-де видніються острівці, а між ними в'ються річкові протоки. На березі сиділи рибалки, ніколи не розуміла цього захоплення, завжди вважала, що ці люди просто дарма витрачають час. Хтозна, а може це дійсно цікаво. Тиша, красива природа. Цікаво, а які тут світанки та заходи сонця? Пообіцяла собі, що  обов’язково їх побачить. Скільки всього було втрачено і  знецінено, а скільки відкриттів ще попереду….

На в'їзді в місто їх зустріла одна з найголовніших визначних пам'яток міста - Катеринівська церква. Здавалось вона просто виросла перед очима і зустрічала нових відвідувачів міста. По одну сторону дороги можна було бачила тамтешні будиночки, що здивувало - віконця різного оформлення, у кожного будинку своє. З одного боку дивно, а з іншого - як незвично красиво. 

Проїхали центр міста і хвилин за 10 дісталися торгового центру. Ніяких тобі заторів, Нік швидко припаркувався.

- Дівчата, ми вже на місці. Полю ти лишлишайся зі мною поки Міла займатиметься шопінгом. А у тебе, Міло, не більше 40 хвилин. Маємо встигнути пообідати і знову в дорогу.

- Міло, якщо ти не будеш проти - я піду з тобою.

- Пішли, ми швидко купимо все, що потрібно і повернемось.

Поліна зраділа можливості трохи пройтись. Торговий центр був величеньким і одна справа коли ти добре у ньому орієнтуєшся, а вже інша, коли ти тут вперше. Орієнтуючись на вказівники швиденько забігли в магазин спортивного одягу, де Міла придбала спортивний костюм, кілька футболок, кеди та в'єтнамки. Вона вирішила, що такого набору буде достатньо для початку, а потім вже якось розбереться. Та потім вони з Поліною ще додали до своїх покупок дві хустки бандани, для Поліни обрали рожеву, а для Міли - синього кольору. Далі був магазин білизни, взявши найнеобхідніше, вони не стали там затримуватись і пішли за іншими дрібницями. 

Як же добре, що вона взяла телефон з собою, інакше як би вона мала змогу купити це все.

Далі був супермаркет, де вони зібрали у кошик усі потрібні для дівчини речі, не забули й спрей від комах. Здається все що треба є, вже час повертатись до автівки.

По дорозі назад Поліна побачила книжковий магазин і попросила трохи часу, щоб обрати щось для себе. Вона дійсно швидко впоралась. Вийшла щасливою і з новою книгою.

- Міло, вийшла нова книга, ти не повіриш - це просто супер історія про дівчинку, яка розслідує злочини у своєму містечку, вона є крутим хіміком і постійно потрапляє у перепетії. Я в захваті і найбільше мрію провести своє власне розслідування. Як думаєш, у дитячому таборі може трапитись щось таке, щоб я могла потренуватись?

- Ем, не знаю…Та сподіваюсь, що нічого не станеться. Про злочини краще читати у книжках, ось у цьому я точно впевнена.

- Я просто мрію розслідувати свою серйозну справу. Нік каже, що я просто шукаю пригод на свою пятую точку. Одного разу я відпрацьовувала стеження за ним - Нік живе поряд і часто приходить до нас пішки. Я “довела” його до квартири. 

Міла не втрималась і розсміялась.

- Оце так! Дуже сердився?

- Так, ще й сказав про це мамі з татом.

- Та як він міг...

- Потім я вирішила, що буду працювати тільки біля свого будинку і знаєш що, моєю першою справою був розшук кота, який вистрибнув з вікна другого поверху й не міг повернутись додому. Я знайшла його і повернула власнику - Поліна високо підняла голову, вона була задоволена результатом.

- Ого, та ти молодець!

Вони вже йшли у напрямку парковки, як Міла побачила, що Нік мило спілкується з дівчиною, яка припаркувалась по сусідству, як дбайливо допомагає їй завантажити торби до автівки. Посмішка не сходить з обличчя. Аж тут, ну хто б сумнівався, ця дівчина спіткнулась і втратила рівновагу. І звісно ж, Нік як справжній джентльмен спіймав її та притримав за лікоть. 

Міла зупинилась, вчепившись у візочок з покупками, спостерігала за тим, що відбувається. Поля роздивлялась книгу, не звертаючи ні на кого увагу. Тим часом жінка, що розмовляла з Ніком, розкрила свою сумочку, дістала з неї блокнот, щось швиденько написала і видерла той листочок з блокноту. Ну звісно, вона пише йому свій номер телефону.

Ха, то це виходить  лише з нею він такий похмурий і мовчазний, чомусь це так зачепило. Ну що ж, прийшов час виконувати те, про що вони домовились. Вона впевнено пішла у напрямку Ніка і, коли до нього лишалось кілька кроків, сказала фразу після якої Поліна відволіклась від книжки і стояла з відкритим ротом.

- Любий, ти мабуть зачекався!

Дякую за ваші оцінки у розділах, вони мене дуже мотивують!

Діліться враженнями від прочитаного у коментарях, залюбки поспілкуюсь з вами.

А ще не забувайте підписуватись на мою сторінку )