Розділ 4.1

- Ви маєте зіграти роль моєї нареченої. Це допоможе уникнути зайвих питань про те, хто ви така і чому завітали у цей райський куточок торгового буклету.

Дивна умова для людини, яка ще півгодини тому планувала залишити її на заправці. Міла зрозуміла відразу, щось тут не так. Не ясно куди поділась його байдужість і звідки з’явився цей холодний розрахунок з безглуздою ідеєю. А що, якщо це умисна дія. Тобто, він дратує її і єдиною метою цієї пропозиції є її відмова. Якщо це так, то він не на ту напав. Хоче наречену - вона зіграє цю роль так, що йому мало не здасться. Невідомо звідки взялась ця впертість і бажання протистояти йому та вона була задоволена собою.

- Нууу….якщо це потрібно, то мені не складно. Тільки, цікаво як поставиться ваша дружина до таких умов? - судячи з виразу обличчя це була не та відповідь на яку він чекав. Що ж, її підозри не були безпідставними.

- Міло, у Ніка нема дружини, він ще збирає гроші на обручку, ха-ха-ха. Каже, що у його майбутньої дружини має бути найкраща - після Поліниних слів Нік тільки фиркнув, мабуть ще підбирав слова.

Цікаво, що ж він робитиме далі.

- О, Ніку, то ви виховуєте доньку один. Це, мабуть нелегко.

- Ти серйозно? Думаєш, що Нік мій батько? - тепер вже Поліна дивувалась.

- Поліна моя племінниця і моя сестра попросила взяти її у цю подорож, щоб вона трохи змінила обстановку. Тож тепер ви знаєте, що ні дружини, ні дітей у мене немає. Прийшла ваша черга ділитись інформацією про себе.  Розкажіть нам про своє життя у елегантному стилі. Це звісно нелегка робота. Чи ви не бажаєте поділитись з нами такими подробицями?

Нік сам був здивований тим, як поводився з ледь знайомою людиною. 

- Не знаю, що саме вас цікавить і моє життя не має якихось досить видатних моментів. Я народилась, вчилась, працювала і потім вирішила вийти заміж. Чим це закінчилось ви вже знаєте.

Розказувати більше про себе бажання не було. Тому про батька, який покинув їх з мамою одразу після Мілиного народження, про мамине рішення влаштувати власне життя, коли їй було лише 9, про життя з бабусею у невеличкому містечку на Київщині, Міла не стала згадувати. 

- Міло, а чим ти займаєшся?

- Полю, такі як Міла навряд чи працюють, такі дівчата звикли коли про них турбуються інші.

- Та ну тебе, Міло продовжуй і не слухай його, нехай собі бурчить, як дід старий.

- Поспішу вас розчарувати, я працюю і сама можу забезпечити себе усім чим потрібно. Моя компанія займається організацією та обслуговуванням харчування на зручній для клієнта локації.

- О, то ти готуєш усі ті красиві і смачні страви? Ніку, я ж казала тобі, що не дарма Міла їде з нами.

- Полю, поспішу тебе розчарувати та я не готую страви лише приймаю та обговорюю замовлення клієнта. Можу підказати який вибір краще зробити для того чи іншого свята. А готувати я люблю для себе, так би мовити для душі. До речі, усі хто куштували мої страви, були задоволені - останнє речення вона промовила саме для Ніка, вже звично було чути від нього “шпильки” і вона вирішила йти на випередження.

- А ти для нас зготуєш щось смачне?

- Постараюсь, звісно, якщо така можливість у мене буде - вона зиркнула на Ніка та він здавалось не чув їх розмови, що дорога поглинула усю його увагу. То й добре, можна вважати, що у цьому раунді перемога за нею.

- Чуєте, “закохані”, то може вам вже треба перестати “викати”? - це дівча не знає спокою.

- Згодна - Міла вирішила трохи пожартувати - Ніку, а то наше спілкування для оточуючих виглядатиме трохи дивно “Ніку, незнаюякваспобатькові, чи зволите ви вечеряти?”  і у відповідь “Ні, Міло Тимофіївно, сьогодні я відправляюсь до столиці у справах, на превеликий жаль не зможу розділити з вами цю трапезу”.

Після цих слів він повернувся і на вустах його була посмішка, а в очах бешкетний блиск.

- А що буде як зволю?