Розділ 3

Цей чоловік здавався досить нормальним. Мав коротку стрижку, волосся коротко вибрито з боків та потилиці та досить довгими прядками на маківці. Блакитні очі видавались досить холодними, високі скули та прямий ніс і тонкі губи. Одяг був простий та зручний, ніяких тобі дорогих костюмів та краваток.

Вони вже виїхали на ту полосу руху, яка давала можливість рухатись з вищою швидкістю. 

Проїхали завод, де виробляють відомий газований напій. Далі, за вікном, не було нічого надзвичайно цікавого - або поля, або дерева. Сонечко підпікало, але в авто працював кондиціонер, тож було дуже комфортно. Вона поринула у власні думки.

Цікавий персонаж ця мала, хоча й гостра на язик. Цікаво, він її батько? Тоді дивно, що вона називає його Ніком. На вигляд їй можна дати років 13-14. Чи не замолодий він для татуся такої дорослої дівчинки. Все може бути..

Нічого не поробиш, вона залежить від абсолютно чужої людини. Тікала від однієї залежності, а потрапила у другу, здобула свободу нічого не скажеш.

Вони минали містечко за містечком, пейзажі особливо не змінювались і з думок її вирвав веселий Полінчин голос:

- Ніку, треба її переодягти, адже у такому прикиді нас ще й заарештувати можуть, за викрадення нареченої - Поліна не стримувала себе - Слухай, як тебе звуть?

- Міла, Міла Андрєєва, приємно познайомитись, Поліно - відповіла вона сухо.

- То що, Міло, треба змінити твій лук, а то ти мене забрудниш своєю сукнею, а Ніку доведеться хімчистку сидінь робити - продовжила вона - у мене є шорти та футболка, вони точно тобі підійдуть. Ну ж бо, далі у такому вигляді їхати не можна. Ніку, зупини на найближчій заправці, нам треба у дівчачу кімнату, еге ж, Міло?

- Я буду дуже вдячна і поверну вам кошти за цей одяг - Міла відчула як її щоки зачервоніли. Відчувала себе жебрачкою.

- Та що ти, нам для тебе нічого не шкода, ти краще скажи, що трапилось?

Нік робив вигляд, що йому не цікава ця розмова, але краєм ока спостерігав за навіженою і ловив кожнісіньке її слово.

- Історія банально проста, я прийняла пропозицію чоловіка і в останній момент засумнівалась, тому просто втекла. Зараз мабуть мене шукають. О Господи, я ж нічого нікому не повідомила.

- Так, давай швиденько пиши повідомлення і вимикай телефон, бо нас відстежать. Тоді вже точно до поліційного відділку загримим. Ото була б пригода…! Хм..якщо тікати, то по-справжньому, еге ж? 

Міла дістала телефон, там вже кілька десятків пропущених дзвінків і стільки ж повідомлень. Вона вирішила, що зараз найголовніше сповістити людину, яка найбільше страждатиме у цьому випадку - це її колишній. Швиденько набрала повідомлення “Вибач! Я не змогла….” і відключила телефон.

- Так, перша частина плану успішно виконана - Поліна вже взяла “операцію” у свої руки - тепер перевдягаємось і, звісно, вона їде з нами у табір.

- Який ще табір, про що ви говорите - Міла злякалась і знову ж майнула думка про те, що якою дурістю було сісти в авто до чужої, незнайомої людини.

- Та не переживай ти так, дитячий табір, Нік тепер його власник, будемо відпочивати і з дітьми працювати. Що ніколи у таборі не була?

- Полю, припини, ти теж у “такому” таборі не ще була. Номери “люкс” там не передбачені. І не варто запрошувати когось, не погодивши це зі мною. 

- Та що тут погоджувати, їй треба десь пересидіти, нам робочі руки, то й вирішимо ці питання. Міло, а ти співаєш, танцюєш чи на якомусь інструменті граєш. Нам всілякі таланти потрібні.

- Полю, ще раз повторюю, припини. Ми їдемо туди у власних справах, які я не планую обговорювати з чужими людьми. І надовго ми там не затримаємось.

- Ти обіцяв мамі, що тиждень я проведу на вулиці, у оточенні усих принад природи - без гаджетів і телевізору, тож обіцянку доведеться виконувати. Ммм.. я вже чекаю, ці вогнища з піснями, невеличкі нічні пригоди сплячих мешканців табору - буде весело. Міло, то що, які таланти маєш?

Так, схоже, що він таки її батько і виявилось, що й мама є.

- Я добре готую, а ось з музикою в мене не склалось - їй стало трохи легше. Ця дівчинка дратувала все менше.

- Чудово, ти чув, Ніку, ресторанні страви столовці нашого табору забезпечені. 

Нік лише видихнув, це для нього вже занадто, треба позбавитись цієї психічки та якнайшвидше зайнятись власними проблемами. Тоді Поліна теж заспокоїться і припинить свої тінейджерські штучки. 

Вони зупинились перед літньою площадкою заправної станції. На парковці вже стояли кілька автівок, але для них місце теж знайшлося. Для суботнього ранку це виглядало досить дивним. Нік вийшов з автівки:

- Так дівчата, йдіть перодягайтесь, а я кави піду візьму, нам треба дещо обговорити - його слова здались різкуватими, але нічого, потерплять обидві.

- Ні, Ніку, я з нею не піду, на що ти наражаєш бідну дитину, я візьму нам кави, а ти займешся Мілиним маскуванням. Хвилину, я зараз знайду одяг та взуття.

- Не буду я їй допомагати, я й так зробив все, що міг. З мене достатньо і, взагалі, пропоную такий розвиток ситуації, Міло, ви перевдягнетесь і лишитесь тут. Знайдете собі інших попутників чи подзвоните нареченому, він приїде за вами. Я не можу й не хочу приймати участь у вашій цікавенькій ситуації.

- Ось тобі огдяг, тримай!

- Дякую, я сама можу перевдягтися, мені не потрібні помічники - розуміла, що їй нема чого сердитись на цих людей та вже не могла зупинитись - у свої 27 років я знаю як одягатись, тож ваша допомога мені не знадобиться, ну майже не знадобиться….мені треба, щоб допомогли розстібнути блискавку сукні і на цьому все. 

Здавалось, що все погане, що вона зібрала за сьогоднішній день, тепер хоче виплеснути на цього байдужого йолопа.

- Чи ви думаєте мене не хвилює, що якийсь, можливо, професійний секс-збочинець буде допомагати мені з блискавкою.

Після цих її слів Поліна почала голосно сміятись. Її сміх не міг лишити байдужими інших учасників розмови. Міла посміхнулась, а Нік підтримав Полінині веселощі. “Вони точно родичі, навіть сміються схоже” - промайнуло у Міли в голові