Розділ 1.1

- Так, я зробила це! Не можу повірити, що я дійсно це зробила - настрій покращився і вона гнала думки про те, як почуватиметься Кирило, коли зрозуміє, що трапилось.

“Біжи, не зупиняйся” - голос у голові повторював ці слова. Мама…. я знову буду її розчаруванням, полишила чудового хлопця і, звісно на її думку, зіпсувала собі життя. Чудовий хлопець, прекрасне, безтурботне майбутнє, не обтяжене нічим окрім салонів краси, спортивних тренувань та світських бесід. Та чи кожна людина шукає саме цього у шлюбі, а де ж відчуття, що він єдиний, що це раз і назавжди. Його нема….

“Гримерка” нареченої була прихована від очей гостей, щоб ніхто завчасно не міг її побачити. Знаходилась вона позаду будівлі готелю - як добре придумали! Доріжка від неї вела до огорожі, в якій було видно двері, можливо, якийсь спеціальний вхід для працівників готелю. Вона озирнулась і вирішила йти напряму, так менше шансів бути поміченою.

Каблуки провалювались у гравій, яким були оздоблені клумби, сукня заважала і Міла боялась, що вислизнути непоміченою не вийде. Але сьогодні удача була на її боці, ніхто не звернув увагу на дівчину у розкішній весільній сукні, яка непомітно пробиралась попід стіною, рухаючись у напрямку свободи. 

Сукня чіплялась за гілки і тріщала, коли вона з зусиллям намагалась її висвободити. Цей звук здавалось чують усі навколо, але то тільки їй він видавався таким гучним. Ось гілка вчепилась у волосся, не було часу довго її діставати - тож зачіску було зіпсовано, як і цей день загалом. 

Міла згадала, що готель для свята знаходиться у передмісті і траса, якою рухається велика кількість авто - поруч. Якщо у неї вистачить сил пройти алею заднього двору непоміченою, то, можливо, і вдасться спіймати авто, яке повезе її  куди завгодно, аби не бути тут.

Але, що потім? І де знайти місце де ніхто її не знайде? Таку втечу вона не планувала. О Господи, що вона накоїла?

Вона не зупинялась поки усі ці думки лунали у голові. Ось вона, омріяна свобода!

Впевненість приходила з кожним новим кроком, вона вийшла за територію, озирнулась. І що, куди далі? Аж тут вона побачила двох підлітків, що їхали на велосипеді.

- Хлопці, підкажіть, куди мені йти, щоб вийти на трасу.

- Йдіть прямо, а далі направо та з кілометр точно доведеться пройти.

- Та нічого, якось вже справлюсь! Дякую, бувайте!

Хлопці ще щось вигукували їй услід та вона вже їх не чула. 

Пробігаючи повз будинки було чути розмови людей, що були зайняті своїми справами, гавкіт собак - практично з кожного двору який вона лишала позаду. Здавалось нічого не може її завадити. Та не так сталося, як гадалося, каменюка на дорозі, яку вона не помітила і спіткнулась, зупинила її. Міла впала.

Якого біса! Тепер окрім того, що її сукня обірвана, то вона ще й рясно притрушена пилом. Хто вісьме до себе в авто таку нечупару?

Піднявшись, вона намагалась зтрусити пил. Та ні, цю сукню вже нічого не врятує, нехай вже так і буде. Так, ось воно,  вже видно рух автівок, ще трохи і все вдасться.

Озирнулась - нікого! Це добре, значить поки ще ніхто нічого не помітив.

Вийшла на обочину і розгублено дивилась на пролітаючі авто. Намагалась зупинити машину та чомусь ніхто не зупинявся. Ну що ж, їх можна зрозуміти. Довелося піти прямо назустріч автівці, що рухалась, водій загальмував і вискочив з машини. Ото вже зараз почнеться!