розділ 2.2

Спостерігаючи за інтелектуальними іграми демона, я посмутніла. Начебто закоханий і допомагає, але не може без вивертів. «А де зараз мавка?.. Хоча чому я дивуюся? Треба розплутувати цей клубок… Що швидше я зрозумію усе і своє місце зокрема, то більше шансів у мене прокинутися. Все залежить від мене. Втім, як мені вдалося проскочити стільки часу?.. Перестрибнула в часі?.. Безкорисності мало як у тому світі, так і в цьому...» – із сумом розмірковувала, проте довелося відволіктись від своїх меланхолічних думок.

– Це не може бути просто збігом, – пролунав раптом дзвінкий голос відьми.

– Може. Хоча ти якоюсь мірою маєш рацію, я б узяв кілька годин викладання там, де ти б захотіла навчатися... Каюсь. Але зараз це збіг, – обережно виправдовувався Вольдер. – А тепер поспи, відпочинь. Я прийду завтра вранці.

– Ти сьогодні вже не прийдеш? – з недовірою перепитала Лейна, щиро вдивляючись йому у вічі.

– Ні. Відпочивай трохи від мене, – пожартував демон, проте дівчина справді стомлювалась у його присутності.

Усім своїм єством Лейна боялася його. Цей страх їй прищепили в однаковій мірі як батько-чорт, так і мати-мавка. Боялася, але розуміла, що закохується, від чого страх ставав іще сильнішим. Вона відчувала любов демона, його наміри, але не знала, чи готова перекреслити теперішнє життя, змінити його заради когось. Демон – це щось невідоме і могутнє, від чого треба сторонитися.

Вольдер пішов. Лейна посиділа трохи в цілковитій тиші. Сили швидко повернулися, і вона напрочуд легкими кроками спустилася вниз до господині.

– Можна? – спитала і нерішуче відхилила двері.

– Та заходь, – по-старечому буркнула Мехена. – Що потрібно?

Лейна ввійшла до кімнати і наблизилася до жінки. Вона терпляче сіла поряд, спостерігала, як та неквапливо перебирає вузлуватими пальцями – із товстої шерсті великим гачком плете покривало.

– Покажіть щось із магії... – попрохала дівчина, коли жінка відволіклася від роботи. – Ви зараз чаклуєте?

– Ні! Яка ж ти відьма, якщо нічого не знаєш? – бурчала далі стара. – Ти занадто добра і довірлива, в тебе ніжна душа... Такі, правда, і подобаються демонам... – задумливо додала вона. – Але ж ти відьма, і не якась там, а дев’ятого ступеня...

Стара відьма помахала вказівним пальцем, наголошуючи на великій різниці. Лейна терпляче слухала, чекала логічного кінця звичних нотацій. Раніше, до зустрічі з демоном, вона ніколи не намагалася навчитись магії, однак зараз, наче заворожена, прагнула зрозуміти і повторити все, що їй розказувала Мехена.

– Скажіть, Мехено, – мовила раптом дівчина. – А як саме відьма стає демоном?

Жінка замовкла, пильно вдивляючись їй в обличчя. Вона вагалася. Дуже хотіла поділитися тим мізерним знанням, що знала, проте боялася гніву демона. Смерть її вже не лякала, але він міг занапастити останні роки її життя, перетворити їх на суцільне страждання.

– Для цього треба мати дві речі: люблячого демона і цноту. Якщо ти станеш його жінкою до офіційного шлюбу, ти будеш йому не дружиною, а невільницею і ніколи не перетворишся на демона... – тихо промовила вона, а в самої аж серце завмирало від страху.

– Правда? – нерішуче перепитала дівчина.

– Чиста правда. Я вирішила тобі все розказати... бо вже надто часто ти запитуєш... – прошепотіла жінка, наслухаючи навсібіч. – Мабуть, тебе це дуже тривожить. Закрався тобі в душу…

– Знову ви за своє, – віджартувалася Лейна, але на серці похололо. – Ходімо, щось приготуємо, я голодна. Ви як, зголодніли?

Мехена відвела погляд і заходилася перебирати нитки й пряжу, а дівчина хутко побігла на кухню і вже через кілька хвилин поралася біля печі.

Я дивилася на цю веселу, непосидючу і водночас таку наївну дівчину, однак не могла зрозуміти, хто вона. Вольдер, який так відчайдушно виступив проти Медуна, зараз витрачає час на іншу дівчину, нехай і дочку мавки. Чому? Чому так непомітно проминають цілі відрізки часу? «Зрозумієш пізніше… Спостерігай… Просто живи», – говорила підсвідомість, і я піддалася, відпустила свої відчуття, відмовилася від земних стандартів і просто стежила за тим, що вдавалося побачити поміж стрибками в часі.

Вольдер із захопленням показував Лейні кафедру анатомії вовкулаків, що з розмахом займала дванадцять поверхів хмарочоса. Він розповів мало не про кожну аудиторію, де вона мала навчатися. Терпляче допомагав Лейні чим міг і будь-коли, якщо вона того потребувала. Він міг годинами дивитися на дівчину, затамувавши подих, але не міг сказати чотирьох слів: «Виходь за мене заміж». Глибоко всередині він відчував якийсь сумнів, невпевненість, що переходила в паніку. Він боявся подивитися їй у вічі і побачити там іще більший страх...

Після чергового меланхолійного сидіння в порожній аудиторії Вольдер нерішуче підвівся й перемістився в дім своїх батьків. Батька не було. У вітальні біля вікна стояла лише мати. Її виразна постать, обрамлена довгою темно-зеленою сукнею, завмерла в чеканні.