розділ 2.1

- Чому затихла? Я знову чимось тебе налякав?

– Думаю... Варто розчаклувати, але не знаю, де моя мати. Не хочу, щоб він її через мене бив... – плутано промовила вона.

– Ну-у, – всміхнувся демон, – і на це є ліки. Можна зробити так, що його лихоманитиме щоразу, як тільки він подумає щось лихе про твою матір. Хочеш цього? – поцікавився він із цілковитою серйозністю.

– Хочу, але... Але всьому є ціна... – відповіла Лейна, крадькома зітхнувши. Тепле світіння її душі трохи тьмяніло. Вона закрилася, як ті, хто досі йому зустрічався. Вся сутність демона стиснулася від хвилювання.

– Хто тебе такому навчив? Батько?

– Так, – нерішуче погодилася і винувато поглянула на нього, вимолюючи прощення.

- Знаєш, – промовив демон і, зробивши важку паузу, додав, – це все правильно, проте є і інший вислів: «Якщо тобі хтось щось робить, то робить з певною вигодою чи надією на щось». Хочеш знати, яка моя вигода?

Лейна нерішуче кивнула, і Вольдер продовжив:

– Я маю надію, що ще тебе побачу, буде шанс з тобою спілкуватися. І... можливо, потоваришувати з тобою. Хоча б так. Невже це така велика ціна – просто втішити товариством одинокого демона?

- Одинокого? А хіба демони приятелюють з вовкулаками, а тим більше з чортами?

Демон усміхнувся, витримуючи паузу. Він відступив назад, щоб краще роздивитися дівчину, і плечима вперся у стіну.

– Приятелюють і з вовкулаками, і з відьмами, і навіть із чортами. Всяке буває... – ухильно відповів демон. – То що ти думаєш робити?

– Відпусти батька, але так, щоб мати...

– Я зрозумів. Знаєш, я порадив би тобі жити десь подалі від батька. Хочеш у мене? А хочеш, я куплю тобі десь дім... – промовив він, жестом пропонуючи сісти в крісло.

- Мені б десь влаштуватися на роботу, тоді я б сама винаймала кімнату... – відказала дівчина, ігноруючи його пропозицію.

Демон похмуро слухав. Він вагався: заперечувати чи ні, все ж не витримав і перебив хід її думки:

– Ні, це погані плани. Ти ще дуже юна, тобі варто вчитися.

– А ти старий? – мовила з усмішкою, вдивляючись у його молоде, гарне, благородне обличчя.

– Старий не старий, але старший, – спокійно відповів Вольдер. – Скільки тобі років? Є вже десять?

- Буде, – зухвало відповіла відьма, глибоко вдихаючи аромат квітів, що стояли у високій вазі на столику біля її крісла. – Я вже майже доросла. За місяць отримаю папери на право самостійно керувати своїм життям.

Слова дівчини демон сприйняв цілком спокійно. Ніщо не викликало в нього подиву чи незгоди, але я не могла узгодити вік і зовнішність. Я здивовано роздивлялася дівчину, що на вигляд мала років сімнадцять.

- От бачиш, ти ще навіть не повнолітня. Наскільки мені відомо, вовкулаки стають дорослими в одинадцять. Ти тільки зовні доросла жінка, а мені вже 995 років і скоро буде 996.

Дівчина шоковано дивилася, не відриваючи очей від його обличчя, але ніяк не могла знайти підтвердження його словам. Яскравий погляд зелених очей демона блищав відвертою молодістю, шкіра не мала жодної зморшки, навіть біля кутиків очей.

– Ти... ти зовні як двадцятирічний хлопець... – нарешті недовірливо промовила Лейна, не втрачаючи надії знайти на ньому хоч якісь відбитки прожитих років.

– Це тому, що демони майже не старіють... Щасливі моменти їх молодять, прикрі – старять. Вік залежить від стану душі. Душа старіє – старіє і зовнішність...

– Чим ти займаєшся, що твоя душа не старіє? – грайливо спитала дівчина і щиро всміхнулася.

– Я викладач. Навчаю в Борейській вищій науково-освітній установі демонської мови.

– Демонам?

– Чому тільки демонам? – обурився Вольдер. – Наскільки мені відомо – це світова мова. Саме нею пишуться всі наукові праці, в усякому разі перший екземпляр пишеться рідною, а другий – демонською... Тому обов’язок кожного, хто навчається, знати демонську мову...

Вольдер розійшовся не на жарт, включилася давно відпрацьована програма «навертання на путь істинний» нестаранних учнів. Що б він не робив, він ні на мить не переставав справляти враження вчителя. Це проглядалося в кожному його дрібному жесті і насамперед – у голосі. Відчувши довгий повчальний монолог, Лейна важко зітхнула.

– А куди мені піти вчитися? – спокійно, навіть трохи байдуже поцікавилася вона, вичекавши момент.

- Куди захочеш, – знову оживився демон.

Дівчина із сумом глянула на викладача, вона нічого не промовила, але він зрозумів усе. В неї не було знань, достатніх, щоб пройти жорсткий конкурс, і від прагнення здобути освіту давно довелося відмовитись.

- Навіщо я тобі, навіщо тобі зі мною зустрічатися? Невже дружити? – несподівано прямолінійно спитала вона в демона, не приховуючи гіркої іронії.

Вольдер вирішив не помітити прихованого підтексту в словах дівчини. Він, що б там не було, нерозважливо хотів сказати правду.

– Ти подобаєшся мені, – його тихі слова прозвучали, наче вирок, і, замерзнувши в холодній тиші, осипалися легким інеєм на темні губи.