Розділ 10

    В день одруження Інна так сильно тривожилася, переживала, що геть не знаходила собі місця. Лєра з Аріною як могли заспокоювали і підтримували дівчину, але вона все одно була дуже неспокійна. Здавалося, що ось-ось має здійснити шалений стрибок у невідоме з карколомної висоти. І чи розкриється парашут зовсім не відомо.

    Від ранку наводили марафет. Аріна запросила свою знайому перукарку у квартиру, де жили дівчата і та поробила красиві зачіски усім трьом. Виявилася дуже талановитою і спритною дівчиною. Нареченій волосся довжиною трохи більше, як до плечей підкрутила і вишукано вклала грайливі локони на один бік. Прикрасила елегантною заколкою з камінчиками. Також Інні зробили професійний макіяж. Прекрасна біла сукня-рибка з багато розшитим корсетом підкреслила жіночні форми дівчини. А туфлі на дуже високих, тоненьких підборах помогли мати гармонійніший вигляд поряд з височезним Хорватом.

   Ковач приїхав по свою без тридцяти хвилин дружину на тому сяючому ретро Бентлі, у якому колись провів ніч зі сплячою Інною. Обличчя Домініка треба було побачити, коли наречена вийшла з кімнати.

− Ва-у!!! Кицюнь, ти... Ти розкішна. Просто слів нема, — видихнув, ледве пануючи над собою.

   Очі сяяли, такий захоплений, щасливий, що ледве міг говорити. Адже ніколи не бачив Інну в такому образі. В той день вона мала вигляд справжньої принцеси, а не тієї бідної сироти, яку знав.

   Видно було, що наречений теж хвилюється. Причепурився. В елегантному синьому костюмі, туфлях. Волосся акуратно підстриг і з гелем зачесав назад. Біла сорочка красиво контрастувала на смаглявому тілі. Поверх костюму Дом одягнув теплу куртку, бо ж надворі зима.

   Аріна з Лєрою теж були вже готові, коли приїхав наречений. Помогли Інні одягти пухнасту білу шубку, все що потрібно.

− Ходімо, красунечко. Ще трошки, — зиркнув на дорогий годинник на руці. — Ще хвилин 30, або й менше і ти будеш повністю моя, — проказав, смакуючи.

   Такий сяючий. З захватом роздивлявся наречену. Коли Інна підійшла, ніжно обійняв її, поцілував в шийку, щоб не псувати мікіяж. Подарував нареченій невеличкий, дуже гарний букет рожевих троянд. Вона ніяковіла, хвилювалася просто безмежно. Але таки видушила з себе:

− Дякую. Ти теж дуже гарний.

   Чоловік задоволено підморгнув. Посмішка зробилася ще ширша. Нахилився і шепнув Інні:

−  Ти ще не все бачила.

   Красуня ще більше зашарілася. Звісно... Не все. Надзвичайно здивувалася, коли її очі неслухняно ковзнули на широкі груди Домініка, живіт, нижче. Уявила, що там у нього під елегантним одягом. Ох...

   Водій завіз молоду пару на оформлення шлюбу. Друзі їхали окремо на своїх авто. Інна була, мов у тумані. Тримала Хорвата за руку. Здавалося, якщо відпустить цього теплого здорованя, вся та казка вмить розвіється. Розкішне ретроавто перетвориться на поліцейську машину з мигалками, біла сукня на старі джинси і куртку. А зі світлої, гарно прикрашеної зали реєстрації актів цивільного стану вона знову потрапить у гнітючу камеру сізо.

   Але так не сталося. Як не дивно, після невеличкої фотосесії в салоні поряд з Рацсом, казка продовжилася в дорогому ресторані. Дівчина не вірила своїм очам і всьому решта. Раз-у-раз поглядала на красиву золоту обручку на руці з довгими сріблястими нігтиками. Не впізнавала цих пальців. В якийсь момент, коли вже сіли за стіл, Домінік сказав:

− Іннусь, ти така шокована, що  аж... Здається, не знаєш де ти і що тут забула. Все нормально?

   Ніяково всміхнулася, знизала плечима.

− Напевно. Не знаю. А, що? В мене такий переляканий вигляд?

   Чоловік хихикнув.

−  Можна і так сказати. Я аж боявся, чи ти скажеш «так» в Рацсі.

− Ну, що ти? Як я могла не сказати? — засміялася.

   Хоч гостей було небагато, але Ковач забронював на той вечір цілий ресторан. Щоб ніхто сторонній не заважав на їхньому святі. Все вийшло справді чудово: прекрасні музиканти, смачні страви, багато квітів.

    Невдовзі молодята вийшли танцювати перший весільний танець. Трохи репетирували перед тим, але Інна таки дуже боялася зашпортатися в тій довгій сукні. А ще ж височезні шпильки... Тремтіла, як листочок на вітрі. Та всі страхи виявилися марними. Хорват, як і домовлялися, повільно, дуже стримано закружляв її по залі. Тримав так міцно, що дівчина швидко заспокоїлася. Почала насолоджуватися його обіймами, приємним запахом. Слухала чудову пісню і п’яніла від радості. Все це здавалося зовсім нереальним. Не для неї. Але вже поволі припинила чекати, коли ж розвіється казка. Хотілося натішитися нею, доки можна. А далі, що буде, те буде...

  Інна не одразу помітила, що алкоголь був лише на іншому кінці столу, біля друзів і Тимура з сім’єю. Тітка Інни так і не прийшла на свято. Біля молодят стояли лиш соки, води. Дівчина була така схвильована, що і не придала значення тому. Тільки пізніше виявилося, що це таки має значення.

   Всі їли, веселилися. Було чудово. Ну, окрім невеликої нотки смутку, який в Інни викликала відсутність єдиної родички, яку щиро запрошувала. Тітка Марія обіцяла прийти, але в останній день подзвонила і сказала, що не піде, бо не буде почуватися своєю серед того товариства. Навіть не привітала племінницю. Лиш попросила, щоб та навідалася до неї за якийсь час і показала фото, розповіла, як життя з тим хорватом. Це було дуже боляче. Дівчина, хоч і не була ніколи дуже близькою з тіткою, все ж хотіла бачити її на першому у житті святі. Але... Що ж, не вперше...