Розділ 8

  Інна пробудилася від каркання ворон у поблизькому парку. Сіла, розгублено покліпала очима. О, люди! Де це вона?! Розглянулася, побачила, що зовсім близько сидить Домінік. Вони в авто. На дворі вже видно. Люди біжать на роботу.

− Що... Що ми тут робимо? — здивовано запитала, протираючи заспані очі.

    Почувалася трохи пожованою, але виспалася. Стало значно легше, ніж вчора ввечері.

− Привіт, мала. Як спалося? — з посмішкою запитав.

− А-а... Добре. Тільки... Чому ми тут? Чому ти не завіз мене додому? — відповіла.

  Почала пригладжувати пальцями скуйовджене волосся, переробила «хвостик».

− Я завіз. Але ти заснула, не вийшла. От і... Я не хотів тебе тормосити і...

− О, люди... Ми тут проспали цілу ніч?

− Ну-у... Хто спав, а хто... Крутився і думав про всяку всячину, — грайливо підморгнув, похитавши головою.

   Інна відчула себе дуже ніяково. Просто шок. Як це вона так? Ще ж нічого не вирішила, а вже примудрилася провести ніч з цим чоловіком. Хоч не в ліжку, але... Здуріти можна!

− Жах! Вибач, я… Завал. Від мене самі проблеми. Вибач, що заснула. Я… В тому клятому Сізо не дуже спалося. Сусідки ще ті подаруночки. Та й взагалі… Але ж я… Там же Лєрка, бідолаха, певно мене чекала, переживала, — ще більше розхвилювалася, згадавши про найближчу подругу, яка стала, мов сестра.

− Не бійся, вона дзвонила, я сказав, що все нормально, привезу вранці, — спокійно сказав Хорват.

− Ну... Добре... Тоді...

    Думки плуталися, ще не могла тверезо мислити. Але потім згадала, що їй же на пари треба. Навчання. І так багато просвистіла, доки була в тюрмі.

− Домініку, завези мене, будь ласка, додому. Мені треба в універ, — попросила.

   Чоловік втомлено потягнувся. Уважно поглянув на неї.

− А, що потім?

− Не знаю. Але ж... Я нікуди не дінуся. Побачимось, — знизала плечима.

−  Добре, мала. Поїхали. А там видно буде.

   Дорогою чоловік купив кави і запашну випічку собі і пасажирці. Завіз дівчину додому. Лєра швидко відчинила двері, накинулася обіймати Інну, аж поцілувала в щоку. Знову побачила синці і подряпини на тілі подруги. Вражено сплеснула руками.

− Моя ж ти пропажа! Я вже тут... Яке ж в тебе страшне обличчя! Ті синці просто жах! Де ти ночувала?! — засипала питаннями.

− Ой, дорогенька, довго розказувати. Прошу тебе, дочекайся вечора. А зараз позич мені ту свою тоналку, щоб трохи замазюкати ті «сліди розкоші.» Треба ж якось врешті показатися в універі. Поки не виперли зовсім, — видихнула.

   З допомогою Лєри швидко зібралася і побігла на зупинку. В рідному закладі Інну сприйняли по-різному. Викладачі тактовно оминали тему її відсутності. Декан сказав, що дівчину не будуть карати за пропуски, бо її затримали, не давши вибору. Це неймовірно потішило. А студенти... Дехто не приховував цікавість і намагався вивідати, що ж трапилося з Інною. Стало зрозуміло, що чутки про вбивство уже добряче розійшлися. Дехто і зовсім безцеремонно запитував, чому її випустили і як вона вбила ту жінку.

   Інна нікому нічого не пояснювала. А один особливо нахабний хлопець сказав, що вона взялася за старе, пригадавши ту смерть їх одногрупника трирічної давнини. Єхидно натякнув, що вона везуча, бо не вперше сходить з рук. Дівчина не витримала. Така злість раптом вибухнула всередині, що на очах інших, просто в коридорі міцно штовхнула пацана, потім притисла за «шкірку» до стіни і прошипіла:

− Бодя, вчися не ляпати язиком зайвого! Як не знаєш, заткнися, бо будеш наступним!

   Усі шоковано переглянулися, позамовкали. Потім тихо шушукалися між собою. Тільки одна подруга, з якою ще з інтернату, підійшла і сказала:

− Іннусь, пішли звідси. Не звертай увагу на того дурника. Думає, що дотепний жартун, а насправді просто телепень.

− Дякую, Яно, — видихнула, залишаючи хлопця. — Не уявляєш, як це вже дістало! Кожне думає, що я якийсь перевертень всередині, чудовисько, бо виросла без батьків. На себе хай подивляться! Що з того, що живе в нормальній сім’ї, як в голові тільки дим від сигарет?! — випалила сердито, так, що інші теж чули.

   Яна кивнула з розумінням.

− Та, знаю... Що зробиш, то вже напевне завжди так буде. Нас сприймають інакше, бо ми з сиротинця.

− Угу... — зітхнула.

   Так захотілося втерти носа тим усім недоумкам, які вічно підсміхаються. Мажори необтесані! Впевнені, що зверх люди тільки тому, що народилися у сім’ї успішних бізнесменів, а не алкоголіків. Ох...

   Інна ледве домучила пари в той день. Голова боліла, хотілося просто заховатися десь і відпочити. Щоб ніхто не чіпав, нічого від неї не хотів. Ввечері Лєра накупила різних смаколиків, йдучи з роботи, і турботливо нагодувала подружку. А далі взялася розпитувати. Інна розповіла все, що було перед тим. Свої враження і переживання про Ковача. Допізна розмовляли, думали. Десь о дев’ятій вечора Домінік прислав смс:

  «Спокійної ночі, мала. Я чекаю твого рішення. Вже скучив.»

   Лєра хихикнула, побачивши те повідомлення. Сказала жартома: