Розділ 7

   Щоб трохи тверезіше мислити і зігрітися без чоловічих обіймів Інна відійшла до каміна. Трохи постояла там. У думках творився шалений хаос. Захотілося поговорити з кимось знайомим. Але пригадала, що навіть телефону не має, розрядився. Запитала Домініка:

− Маєш зарядку до смартфона? В мене сіла батарейка.

− Так, є, — відповів і одразу пішов з вітальні.

  Приніс невеликий блок живлення з різними штекерами.

− Візьми. Від нього можна разів з десять зарядити телефон. Можеш залишити собі. Я часто подорожую, тому маю таких не один, — натиснув кнопку збоку, засвітилися всі лампочки. — Повний. Можеш користуватись.

− Дякую.

   Взяла, одразу вставила телефон на зарядку. Сіла біля каміна на м’якому пуфі. Коли смартфон увімкнувся, побачила, що повно пропущених дзвінків від Лєри, Аріни, тітки Марії, бабусі Ніни. Ще двох подруг з універу. Кошмар, за тим усім майже не думала про навчання. Адже прогуляла майже тиждень. Важко зітхнула. Що тепер буде? Заберуть стипендію?

   Але, зиркнувши на чоловіка, в домі якого знаходиться, нагадала собі, що зараз треба подумати не як виправдати пропуски занять, а чи буде вона продовжувати навчання взагалі.

   Довгі роки чула, що хороша освіта — чи не єдиний її шанс на нормальне майбутнє. Що лише так зможе давати собі раду в дорослому житті, якщо закінчить університет і влаштується на стабільну роботу. А тепер...

   Вирішила прямо запитати:

− Домініку, якщо погоджуся жити з тобою, ти дозволиш мені закінчити універ? Ще два роки лишилося. Зрозумій, це... Дуже важливо для мене. Як би не склалося далі, я не можу розраховувати тільки на твої гроші, чи ще когось.

   Чоловік помовчав трохи, з посмішкою дивлячись на гостю. А потім задоволено прицмокнув і відказав:

− Хороше питання. Знаєш, це одна з причин, чому ти мені сподобалася. Багато дівчат, маючи твою зовнішність і таланти, мислять зовсім в іншому напрямку. Як вигідніше себе подати, щоб доїти якось багача, а не працювати щодня на роботі.

   Інна ніяково всміхнулася.

− Ага. Знаю таких. Це дуже слизький і нестабільний спосіб життя. Сьогодні багач з тобою і ти в шоколаді, а завтра... Він знаходить нову іграшку, а ти лишаєшся... Гм... Зуби на полицю. І ще добре, якщо не вагітна. Одна моя подруга так думала, що озолотиться. Залетіла від якогось козла на крутому джипі. А він замість грошима осипати, послав її і ще й пригрозив, що язика відріже, якщо вона спробує псувати йому репутацію, чи щось подібне. От і уся казочка.

− Ого, жорстко. Але... Так, таке буває. Ну, але загалом... Ти молодчина. Серйозно. А... Хто тебе взагалі вчив якихось... Не знаю, життєвих принципів, застережень. Учителі в інтернаті?

− Та, ні, не дуже. Мабуть, більше бабуся Ніна, — невесело відповіла дівчина. — А потім, коли підросла, я сама трохи книжки читала. Так якось...

− В тебе є бабуся? — здивувався.

− Ну, не зовсім. Просто одна хороша жінка. Я називаю її так. Вона багато помагала мені. Зі своїх справжніх родичів я знаю тільки тітку.

− Зрозуміло. Якось ще розкажеш мені про це, гаразд? А... Про універ... Треба подумати, мала. Якщо чесно... Та заради всього святого, вчися, мені не шкода, але... — задумався.

− Що? — напружилася. Ох...

− Інно, справа в тому, що ти потрібна мені не тільки тут. А скрізь, де б я не поїхав. В Хорватії, в Китаї, ще в інших країнах часом. Я не буду постійно тут. Не знаю... Хіба заочно. Так можна?

− Ну... Так. Напевно, можна, — зраділа. Все ж він не збирається забороняти категорично, це вже щось. Ху-х...

− А, якщо так по великому рахунку, ти дійсно мрієш бути вчителькою фізкультури, чи просто вчишся, де є можливість?

   Таке запитання дуже здивувало Інну. Йому не все одно про що вона мріє? Не уявляла, що таке може бути. Аж розгубилася.

− А... Ну... Звісно, в мене був невеликий вибір, бо безплатно не скрізь приймають. Але... Так, я хочу працювати вчителькою фізкультури. Люблю все, що пов’язано зі спортом, особливо легкою атлетикою, волейболом. І... Ну, це може й не дуже крута робота, але... Непогана. А, що? — завмерла, боячись, що він висміє таку мрію.

− Ін, це я розумію. Але, якби зараз в тебе був вибір, чим би ти хотіла займатися? Є щось таке, що ти дуже любиш, робиш у вільний час? — запитав чоловік. Остаточно вразив.

   Аж не знала, що відповісти. В голові заметушилися думки, різні картинки. Але не могла назвати нічого конкретного.

− Навіть не знаю... Я... В мене ніколи не було багато вільного часу. В інтернаті все за графіком. Уроки, обов’язки. Тепер тим більше. Крім навчання постійно сушила голову, як заробити. Підробітки якісь...

   Чоловік підсів біля неї на другому пуфі. Задумався. Потім сказав:

− Знаєш, мені здається, що ти зараз просто не можеш бути впевнена, чим би хотіла займатися в житті, бо ще надто мало всього бачила, пробувала. Це приходить з часом.

− Можливо... — знизала плечима.

   Наступної миті подзвонила Лєра. Дівчина попросила Домініка дозволу і відійшла в коридор, коротко поговорила. Подруга дуже зраділа, що Інна вже не в сізо. І розповіла, що Миронюки завтра повернуться в місто. Домовилися, що Інна порозмовляє з ними, якщо вдасться.