Розділ 7.

Пессиміст – це гарно інформований оптиміст

— Уб'ю!! — з таким воланням з'явився з порталу у відьминій вежі Ураг.

Потім погляд його став задумливим, і, буркнувши: «Потім», він знову зник у порталі.

«Ага, як же, уб'є він мене. А хто їх рятувати буде?» — думала я, помішуючи чергову порцію варева у величезному казані.

Черговий хлопок порталу сповістив про повернення повелителя.

— Ти!!

Але я не дала йому договорити, тицьнувши в руки чашу із зіллям.

— Ну я, я… Пий давай, одразу полегшає.

Демон недовірливо вставився в чашу, але за мить одним ковтком осушив її.

— Як ти це робиш? Без магії? — уже більш миролюбно запитав він.

Я розливала по глечиках зілля, щоб рознести їх по спальнях бідолах, які потрапили під мою гарячу руку.

— Ну як, знання — наше все. Я ж усе-таки травниця. Мені магія в деяких випадках і не потрібна. А тобі надалі зась буде знущатися з відьом.

Заспокоєний демон озирнувся в пошуках, куди б присісти, знайшов підходяще для нього крісло і, вмостившись у ньому, почав із цікавістю мене розглядати.

— Василісо, ти все більше вражаєш мене. То володієш клинками, як справжній воїн, то тепер без магії вивела з ладу всіх глав родів. Чого від тебе ще чекати?

— Та звідки ж я знаю? Сама від себе інколи в шоці буваю. Ти б від гріха подалі повернув мене додому? А то я за свою фантазію не ручаюся.

Демон хмикнув.

Я закінчила розливати зілля по глечиках і благально почала:

— Вельмишановний повелителю, а чи не міг би ти за допомогою своєї магії доставити ці глечики по спальнях гостей? А то я без магії тут забігаюся твоїм замком.

Демон сунув ніс у найближчий глечик, принюхався.

— Це протиотрута?

— Та яка отрута чи протиотрута. Це збори трав — проносний і закріплюючий. Он дивись, як тобі допомогло: мізки прояснилися, ти навіть не погрожуєш мені.

Демон знову хмикнув, і частина глечиків зникла — сподіваюся, у правильному напрямку. Але штук десять залишилося.

— А ці чому не переніс?

Очі демона задиристо блиснули, і він відкрито розсміявся.

— А ці нехай почекають і сильніше мізки прочистять, як ти кажеш. Знатимуть, як розкол у мої лави вносити. До ранку видам.

І з черговим хлопком зник у порталі.

Так, у боротьбі за владу нічого не змінюється. Усюди все однаково.

Рипнули двері, і до вежі просочилася Лараата.

— Сильно гнівався?

— Та не міг він сильно гніватися, зайнятий був, — усміхнулася я. — А коли зрозумів, що те, що сталося, йому на руку, то взагалі змінив гнів на милість. Бачиш — он кілька ваших прогнівили повелителя. Сказав, видасть зілля тільки до ранку.

Демонеса задумливо накручувала локон на пальчик.

— Знаєш, Василісо, не відпустить він тебе. І не тільки тому, що ти з обрядом обрізання волосся його в двозначну ситуацію поставила. Ти ще примудрилася без магії вивести з ладу найсильніших демонів нашої держави. Та він у тебе не тільки руками вчепиться, а ще й іклами.

Я як стояла, так і сіла. Буквально, на підлогу. Що значить «не відпустить»? Я що, даремно старалася, добу не спала? Я так не граю!

Посидівши на підлозі, вирішила, що гірше від цього тільки мені, і піднялася.

— Лар, у тебе випити є?

— Василісо, порядні демониці не п'ють!

Мої очі збільшилися, але вона продовжила:

— Відкрито і на людях. Звичайно є. Я за годину принесу до тебе в кімнату.

Гуркіт грому прогримів так, що ми обидві підстрибнули. Спалахи на горизонті пообіцяли найсильнішу грозу. Але дощем не пахло. Демонеса вставилася в горизонт і, прошепотівши: «Я скоро», зникла в порталі.

Та щоб їх усіх! Ну не люблю я грозу. І щоєдуху я рвонула до замку. На моє щастя, ні дощ, ні гроза мене на вулиці не заскочили. Тільки світанок осявався далекими спалахами.

Не встигла я увійти до своєї кімнати, як із хлопком відкрився портал, випускаючи розпатланого демона.

— Та що ж ти за жінка?! — у звичній манері став волати на мене.

— Саад… Тьху ти, правителю. Що тобі не так? Зілля не сподобалося чи не допомогло?

— Яке зілля??? Ти у вікно визирни!

— А що там, окрім грози, що наближається?

— Якої грози?! Що тебе з драконами пов'язує? Чому крізь Грані пробивається несамовитий дракон? Що означає — «поверніть його відьму»?

Так, значить, це ніяка не гроза? Це Лєр намагається мене витягти. Жити стало легше, настрій підскочив у рази. Сама не помітила, як заусміхалася.

Бачачи мою реакцію, демон вилаявся крізь зуби. Я, як добре вихована дівчина, вдала, що не почула.