Розділ 5.

Троянці — ржуть, данайці — зляться:

 Цигани стибрили коня...

Кам'яні стіни, тьмяне світло від магічних куль. Жлоби, немає щоб електрику провести або хоча б свічок понатикати. Весь антураж приміщення — особисто для мене гніючий. Червоно-чорні тони. Навіть шкура якоїсь тварини — і та яскраво-червоного кольору. Спробувала на дотик — шерсть м'яка. Лежу я на цій самій шкурі, а вона, у свою чергу, на підлозі. Цікаво, мене просто жбурнули повз ліжко? Чи випадково впустили, та піднімати не стали?

Сіла, підібгавши ноги, й озирнулася. Камін, ліжко, шкура на підлозі, шкура на стіні, маленький стіл на тонких ніжках, присунутий до ліжка. Двоє дверей.

Крехтячи піднялася, дошлепала до першої — зачинено, хоч як смикала. Доплелася до другої — відчинилася — УРРРААА! — цивілізація — ванна і санвузол. Майже схожі на земні. На поличці купа баночок-колбочок-пробірочок. Що найцікавіше — теж у червоно-чорних тонах. Повернулася в кімнату — вікна відсутні.

Загальне враження — камера попереднього ув'язнення підвищеної комфортності. Як довго я тут на шкурі валяюся? Голова паморочиться, значить, знову через портал тягли. Щоб цих магічних клептоманів самих туди-сюди через Грані кожні двадцять хвилин тягали. Позітхала, поштурхала ногою двері й умостилася на ліжку. Будемо чекати. Зрештою, хтось та прийде, годувати ж мене будуть?

Лежати набридло за годину. Ходити по периметру кімнати — за дві. Зайнятися нічим. Перерахувала подушки на ліжку — дванадцять штук і дві ковдри. Ну як можна сидіти й нічого не робити? Магічити й відьмачити не виходить, ну не відчуваю я силу.

Недослідженим залишився тільки камін. Сунула ніс туди. Попіл присутній, але його явно давно не розпалювали. В уяві тут же виникли історії про те, що в камінах зазвичай бувають схованки. І якщо його давно не розпалювали, то цілком імовірно, що в нього щось-таки сховали. Вирішено — і я полізла всередину.

Всередині темно, брудно, але ми не звикли відступати. Повернулася за магічною кулею. Стало видніше, що сажу тут не чистили дуже давно. Треба буде господарю на це вказати. Пораділа, що мене умикнули в тих самих штанях і футболці, в яких по лісу ходила. У них штурмувати камін ізсередини в рази зручніше, ніж у сукні.

Підтягнулася, тримаючись за виступи, і полізла вгору. Чим вище піднімалася, тим вужче ставало, зрештою зрозуміла, що нічого не знайду, і вирішила повернутися в кімнату й освоювати ванну. Стала ногою намацувати виступи, ніяково розвернулася і зачепилася хлястиком штанів за якусь залізяку, що стирчала зі стіни. І зрозуміла, що застрягла. Позбутися штанів і вивалитися з димоходу теж не вийшло. Залишалося сидіти там і сподіватися, що ніхто не придумає розпалити камін. Висіти було незручно. Наплювавши на почуття власної гідності, вирішила покричати й покликати на допомогу.

— Ау! Людиии! Усі до мене! На допомогу! — лементувала я.

Мої воплі добре фонували і явно були чутні далеко, але ніхто на допомогу не поспішав. І тоді я пішла на наступний крок — почала співати. Не думаю, що тутешні мешканці добре знаються на нашій попсі. Слів я всіх не знала, але вирішила волати все і потроху.

— «Мур-мур-мур, мы любим гламур! Напшикаем духами, накрасим педикюр. Мур-мур-мур, мы любим гламур! Всё гнилое спрячем под маркой от Couture.»

Ніхто не прийшов. Ладно, підемо іншим шляхом.

—« Чундра, чучундра. Чундра, чучундра. Чундра, чучундра. Чундра, Потапа тута? Ага, и Настя здеся, вот вам летняя песня.»

Заклики містичної чучундри теж не подіяли. Порозважавшись із пів години текстовками попси, зовсім уже було зневірилася. Але вирішила продовжити:

—« Цвет настроения — синий!» — загорланила я вчергове і почула, як із гуркотом розчинилися двері.

Хтось широкими кроками перетнув кімнату, зупинився біля каміна, і я відчула, як чиїсь руки обхопили мої кісточки і щоєсили смикнули вниз.

Сидячи в клубах попелу, що піднявся, спробувала відкашлятися і вставилася на свого рятівника.

Рятівником виявився Саад Ураг. От розумничок, спас-таки мене любиму з мого добровільного ув'язнення. Тільки щось у нього погляд недобрий і щока від нервового тику сіпається.

— Ти дурак? — насупилася я, сидячи в клубах попелу. — Боляче ж! Не міг ніжніше дістати мене?

У демона щока засіпалася дужче, і руки нехорошо потягнулися в мій бік. Про всяк випадок я відсунулася вглиб каміна. Все одно вже виглядаю краще нікуди. Замазуристішою, ніж зараз, я вже не буду.

Демон ухопив мене за ногу і витягнув із каміна. Піднявши руку вгору, він змусив мене висіти в дуже неприємній позі. Мало того, що вниз головою, так тримав, гад, тільки за одну ногу, а куди другу дівати? Ну незручно ж… і футболка задерлася, точніше, відкинулася мені аж до носа. Коротше, ну не бачила, куди я вільною ногою махнула. Але, як з'ясувалося — вдало: демон завойовував і перевернув мене як положено.

Щока у демона вже не сіпалася. Він сам сіпався, весь… і щось шипів, явно не призначене для дівочих вух. Добре, що я його не розуміла, а то довелося б приймати ображену позу, а так прийняла зацікавлену.

Коли його величності чи високості — вічно плутаю, як звертатися до таких важливих персон — набридло шипіти й плюватися, я поставила запитання:

— І як це все розуміти? Стибрив, протримав у камері, ти ще заяви, що одружишся!