Розділ 4.

Скоріш пірнай в мій тихий омут,

Подобаєшься ти моїм чортам…

«...і буде тепло і будет свіетло, нехай там снігом усе замело, яскраво люби, яскраво грай, давай-давай!» — лунало з хати. Голос був підозріло знайомим. Не вірячи своїм вухам, я прискорила крок, щоб не повірити своїм очам.

На кухні біля плити господарював Лер. От кого-кого, а дракона побачити на власній кухні я не очікувала. І не просто на кухні, а у фартуху, пов'язаному поверх джинсів і футболки. Дракон смажив оладки. У МЕНЕ НА КУХНІ ДРАКОН СМАЖИВ ОЛАДКИ…

— Привіт, Василісо, — не відриваючись від пательні, Лер знову безпомилково визначив моє місцезнаходження. — У тебе варення є? — і виклав на таріль ще порцію оладків.

Після чого вимкнув вогонь і витер руки рушником. Золоті очі блиснули з-під неслухняного пасма волосся. Ноги зрадницьки відмовлялися мене тримати, довелося обіпертися об одвірок.

— Привіт, а що ти тут робиш? — голос зрадницьки тремтить.

— Тебе чекаю…

Усмішка, невловимий рух — і я вже вишу у нього на шиї, вчепившись у футболку, дбайливо підтримувана сильними руками.

Міцно притиснувши мене до себе однією рукою, другою він стягнув бандану й уткнувся мені у волосся.

— Я тебе чекаю-чекаю, а тебе все немає й немає.

— Мені не було вдома три години…

— Тебе місяць не було поруч…

І підхопивши мене зручніше на руки, ногой розімкнув двері й виніс із кухні. Я вчепилася в його плечі так, ніби від цього залежало моє життя. Вткнувшись у нього носом, намагалася приховати сльози.

— Не плач, маленька, не треба. Я тут, я поруч. Ну що ти, — чергуючи слова з поцілунками, Лер ніс мене в бік спальні.

Дракон був напружений, проте він, здавалося, беріг мене, намагався стриматися, боровся з собою; я ж, маючи досвід лише тієї дощової ночі, дихала неглибоко, ніби боялася порушити гармонію, що встановилася; ніби боялася сполохати те невимовне відчуття, коли обіймаєш бажаного чоловіка. І передчуття сексу було сильнішим за сам секс.

Уклавши мене на ліжко, Лер опустився поруч на коліна й почав цілувати мої руки. Ніжно, турботливо, кожен пальчик, затримавшись губами на моїй долоні, проклав ланцюжок поцілунків уздовж руки до шиї.

Як крізь вату почула власне стогнання, коли его губи пройшлися по улоговинці біля шиї, коли моя футболка полетіла в невідомому напрямку і губи продовжили викреслювати тільки їм відомий малюнок по плечах і грудях. Запустила руки в його волосся, втопилася в бурштинових очах. З усіх відчуттів — тільки очі, які манять, затягують, обіцяють… і руки, що погладжують мене, даруючи ці обіцянки. Вигнулася йому назустріч, розчинилася в ньому, втратила час і простір. Плевати на все і всіх. Є я, є цей чоловік, і на якийсь короткий час є ми.

Отямилася, лежачи на грудях у Лера. Теплі руки обіймають, гладять спину. Зовсім не хочеться розплющувати очі й повертатися в цей світ.

— Я тебе більше нікуди не відпущу, — чую шепіт і відчуваю, як мене цілують у маківку.

— Ти усміхаєшся? — Лер підтягує мене вище, і я з комфортом влаштовуюсь на його плечі. — Маленька, розкажи, куди ти знову вляпалася?

Підвівши голову, ловлю смішливий, але уважно-напружений погляд.

— А може, потім? — намагаюся уникнути відповіді.

— Можна й потім, але тоді я не ручаюся, що зможу стриматися, — усміхнувся дракон.

Довелося коротко розповісти про чортівню, що коїться в лісі, та про візит невідомих шайтинів і їхнє хамське поводження. В особах розписала звіро-військо в запої.

Дракон, звісно, посміявся, але погляд став цупким і напруженим. Одним ривком підхопився з ліжка й почав натягувати одяг. Озирнувся на мене, нагнувся й цьомкнув у ніс.

— Малечо, вставай, ходімо на кухню, бо тут поговорити серйозно не вийде.

Довелося вибиратися з-під ковдри. Хвилин п'ять довелося діставати мій одяг із найнепередбачуваніших місць. Підійшла до дверей і зрозуміла, що вийти не можу. За спиною пролунав сміх Лера.

— Не так швидко, дай захисний полог зніму.

І коли тільки встиг поставити. Особисто у мене мізки відімкнулися одразу й конкретно. Життя сприймалося тільки на тактильно-інтуїтивній основі.

Прошлепавши на кухню в супроводі дракона, застали там картину маслом: за столом чинно-благородно возсідали Феофан із Пафнутієм. Стіл був сервірований, як говаривала бабуся — «до гостей». На світ божий витягли чайний сервіз, із комори дістали варення, яке розлили по розетках. Приготовані драконом оладки магічно зігрівалися на тарелі.

Лер обвів поглядом кухоньку, яка враз стала тісною. Привітався з моїми домашніми й усівся за стіл. Феофан тут же протягнув йому чашку з чаєм. Пафнутій сидів, притиснувши вуха, явно чекав розвитку подій.

— Ну, друзі мої, розповідайте, що за справи у вас кояться? — Лер відкусив оладок і зажмурився від задоволення.

І тут домовик із кошаком навперебій стали розповідати події минулого тижня і безпосередньо сьогоднішнього дня. Коли їхня розповідь дійшла до мого жбурляння ножем, дракон перестав уминати оладки й побілів.