Розділ 1.

— Дайте жалобную книгу!

— «Му-му» підійде?

Після вереску Пафнутія на подвір'ї повисла напружена тиша. От ніби щойно був сонячний літній ранок, пташки заливалися співом, вітерець шелестів, щось дзижчало, щось сюрчало. А тут — раз! — і тиша. Вакуум.

Переводжу погляд з одного обличчя на інше — всі такі напружені, зібрані. Невдалі наречені стоять грізні, але нерішучі. Відьми багатозначно переглядаються й мовчать. Пафнутій сидить із приголомшеною мордою.

І як це, скажіть, розуміти?

Почуваюся злочинницею століття. Це ж треба — цілий Лер-охоронець у мене утворився. А, до речі, охоронець чого?

Рух за спиною — і ось мене вже обіймає не драконячий хвіст, а руки Лера.

Сіпаю плечима, намагаючись вирватися з теплого полону, але виходить погано. Лер утримує мене, дедалі міцніше притискаючи до себе.

Від відьом відділяється одна й, іронічно вигнувши брову, запитує:

— І відколи це, Лере-охоронцю, полюють на неініційованих відьмочок? У магічному світі сталися якісь грандіозні зміни, а ми про них нічого не знаємо, га, сестри?

І тут заговорили всі разом.

Наче луснула якась звукова перепона — і спів птахів, шум вітру, невдоволені вигуки невдалих женихів, сердиті репліки відьом — усе обрушилося на мене.

Тим часом Пафнутій отямився і під шумок підкрався до мене. Торкнув лапою ноги, привертаючи увагу.

— Васю, а як ти тут опинилася? Чи тебе справді дракон викрав? — майже пошепки промуркотів він.

— Я сама до нього прийшла, — буркнула я.

Пафнутій задумливо втупився в якусь одному йому цікаву точку.

Судячи з напружено посмикуваних вух і хвоста, у його голові відбувалася неабияка розумова діяльність. Але свої думки він тримав при собі, а я так і не отримала зрозумілого пояснення — куди саме я влипла і чим це мені загрожує.

Починає мене напружувати комічність ситуацій, у які я із завидною впертістю потрапляю.

Чомусь я всім щось винна.

Повинна стати відьмою. Повинна бути тринадцятою в колі. Повинна пройти ініціацію (ага, зараз! Уже пройшла — тільки не там, де треба!). Повинна витягати якийсь занепалий рід із глибокої халепи.

Та нікому я нічого не винна!

З цими думками я копнула ногою дракона, який мене обіймав. Від несподіванки він послабив хватку, і я вислизнула з його рук.

— Та-а-ак! А тепер усі уважно слухаємо мене! Вас багато, а я в себе одна! Тому ви, — я ткнула пальцем у вампіра та перевертня, — від мене відчепіться. Нікуди я не піду ні з ким із вас! Шукайте собі іншу відьму.

Потім повернулася до дракона:

— А тепер ти. Ти охоронець чогось там? От і охороняй. Я теж не твоя. І взагалі, секс — це ще не привід для знайомства!

Брови дракона повільно, але впевнено поповзли вгору. Він хотів щось сказати, але я грізним жестом його зупинила.

— Тепер ви, — я повернулася до відьом. — А вас, Штірліци, я попрошу залишитися! У мене до вас маса запитань.

Потім обернулася до кота й гаркнула:

— Тринадцятий, ти чого розсівся? Я додому хочу! До БАБУСІ! Шукай вихід!

— Ти ще «фас» скажи, — огризнувся котяра, але про всяк випадок відсунувся від мене подалі.

Та сама відьма усміхнулася, розглядаючи мене.

— А дівчинка мені подобається. Потрапила в халепу, не підготовлена, але тримається добре.

— Додому, кажете, хочете? Повернетеся. Без вашої згоди ніхто вас заміж не видасть.

— Ой, спасибі вам, добра тітонько, — понесло мене на хвилях власного настрою. — То заміж усе-таки треба? Чи я знову щось переплутала?

— Василисо, давай усе обговоримо в колі, коли повернемося додому.

— Додому — то я тільки за! А як повернемося? У мене навіть ступи немає.

І тут ожив дракон.

Підхопивши мене в обійми, він заніс мене до будинку. Грюкнув дверима, прошепотів щось незрозуміле — і на вікнах ніби з'явилася прозора завіса.

З вулиці було чути удари в стіни й двері.

Ті, хто залишився зовні, намагалися прорватися всередину.

Але спробами все й закінчилося.

Поставивши мене посеред кімнати, Лер почав нервово ходити з кутка в куток.

Я вже приготувалася кричати на нього, але він несподівано спокійним голосом запропонував:

— Не кричи. Давай спокійно поговоримо.

— Спокійно я не можу, — чесно попередила я.

— Добре. Давай не спокійно. Але наодинці. Бо твої женихи й «сестри» все одно не дадуть нам поговорити.

Я закусила губу й, обійнявши себе за плечі, кивнула.

Лер зупинився переді мною.

— Яка ж ти тендітна й беззахисна в моїй футболці, — усміхнувся дракон.