Розділ дев'ятий

Арена Гоґвортсу ревіла, стогнала й вибухала тисячами голосів, але для Дани цей шалений галас існував десь за межами реальності — глухий, розмитий, наче долинав крізь товщу води. Перед нею, прикута важкими залізними ланцюгами до скелястих виступів штучного каньйону, височіла угорська хвосторога. Велетенська вугільно-чорна потвора з гострими шипами на хвості люто била крилами, випускаючи з ніздрів жовтий, ядучий дим, що миттєво змішувався з сирим шотландським туманом. Її жовті банькаті очі з вертикальними зміїними зіницями миттєво зафіксували тонку людську постать, яка щойно ступила на кам'янисте плато арени.

Хвосторога з хрипким клекотом розкрила пащу, і простір перед Даною вибухнув розпеченим, рудим полум’ям. Хвиля дикого, неконтрольованого жару вдарила в обличчя, намагаючись підпалити її довгі чорні коси. У цю ж мить дівчина відчула, як глибоко в грудях, там, де ховалися ритуальні кайдани її батька, Костянтина Вогняного, магія крові болісно, судорожно здригнулася. Вогонь дракона кликав її заблоковану грозу, намагаючись випалити дівчину зсередини, перетворити її власну силу на попіл і зброю проти неї самої. Вогняний чекав на її поразку.

Дана повільно розжала долоні. Вона не вихопила зброї, не виставила палички, не почала будувати захисні щити, як її вчили на уроках відьомства. Її зелені очі раптом застигли, втрачаючи будь-яке відлуння страху чи живих емоцій, стаючи абсолютно порожніми — двома шматочками крижаного нефриту.

Вона зробила впевнений крок уперед, прямо назустріч наступному спалаху розпеченого полум’я. Її голос — тихий, холодний, позбавлений будь-якого натяку на людську слабкість — розрізав тріск палаючого каміння й гул трибун:

Дивися на мене, та душу не бачиш, 

Стаю тобі тінню, пітьмі не пробачиш. 

Дивися на небо, та смутку радій, 

Пройду біля тебе, в свідомості мрій.

З кожним вимовленим словом замовкання «Порожнечі» контури її тіла в темному однострої почали розмиватися. Срібне сяйво відьомської волі цього разу не захищало її тіло — воно повністю вимикало її присутність у магічному просторі. Хвосторога раптом різко хитнула головою, засичавши. Вона все ще бачила дівчину своїми жовтими очима, але її прадавній, звірячий інстинкт, налаштований на тепло, запах, страх чи магічний опір жертви, раптом натрапив на абсолютне, глухе ніщо. Дана стала тінню. Прозорим, холодним протягом, що не мав ні агресії, ні наміру нашкодити, ні страху перед смертю.

Дракониха видала розгублений, глухий рик і випустила шалений струмінь вогню вбік, туди, де скеля прогрілася сильніше і де їй привидився бодай якийсь рух. Тим часом Дана — невідворотна, холоднокровна і абсолютно невидима для чужого гніву — спокійно пройшла за метр від шипастого хвоста, що нервово молотив по землі. Вона плавно нахилилася над гніздом, і її тонкі пальці торкнулися холодного золотого яйця. Щойно артефакт опинився в її руках, Дана, не втрачаючи фокусу порожнечі, відступила назад, розчиняючись у сірому диму та тумані арени.

Трибуни Гоґвортсу заніміли в глибокому, приголомшеному шоці. Українська відьма не боролася з драконом, не долала його силою — вона просто довела прадавній стихії, що її тут немає.

Лише коли Дана перетнула кордон арени й опинилася в тіні дерев'яного тунелю для учасників, «Порожнеча» всередині її грудей почала повільно відпускати свої лещата. Зелений колір її очей повертався спалахами, а серце раптом забилося так шалено, ніби намагалося надолужити згаяні хвилини цілковитого заціпеніння. Вона важко спиралася на дерев'яну опору, міцно стискаючи під пахвою важке золото відвойованого яйця.

Назовні, на залитому блідим сонцем стадіоні, судді вже гарячково шепотілися, виставляючи бали за цей зухвалий виступ, який не вписувався в жодні британські інструкції. Попереду був медичний блок, куди вже направляли інших чемпіонів. Дана чула, як повз неї пробігають санітари Міністерства, і розуміла: канонічна, зрозуміла для англійців магія інших шкіл вимагала значно більше фізичної крові та опіків, ніж її крижана відьомська тінь.

Коли Дана вийшла на світло, важко дихаючи і намагаючись втримати рівновагу, трибуни все ще перебували в стані оніміння. Поступово шок глядачів змінився на гарячковий, обурений гул — британське Міністерство магії просто не знало, як оцінювати те, чого не було в їхніх підручниках. Поки судді радилися, Дана нарешті змогла роздивитися результати своїх суперників, чиї виступи пройшли в суворих, зафіксованих рамках європейських магічних канонів.

Віктор Крам діяв як справжній вихованець Дурмстрангу — жорстко, дисципліновано й абсолютно холоднокровно. Його похмура, злегка сутула постать здавалася вилитою з заліза, коли він ступив на арену. Крам не став вигадувати хитрих маневрів: він чітко, коротким і сильним помахом палички випустив закляття Кон'юнктивітус, поціливши своєму дракону прямо в око. Потвора заревла від дикого болю, почала наосліп метатися по камінню й топтати власну справжню кладку. Віктор, навіть не прискорюючи кроку, сухо підійшов до гнізда, забрав золоте яйце і пішов геть. У його рухах не було витонченості, лише важка, нещадна військова сила, яка викликала у глядачів суміш захвату та остраху.

Флер Делякур, навпаки, продемонструвала класичну магію Бобатону, засновану на зачаруванні та впливі на свідомість. Вона виглядала неймовірно витончено у своїй синій шовковій мантії, коли почала обходити дракона, наспівуючи тихе, магічне заклинання. Її погляд і рухи випускали хвилі чарівності Віли, намагаючись занурити потвору в глибокий сон-транс. Дракониха справді піддалася: її важкі повіки почали закриватися, вона почала засинати, але в останній момент, коли Флер уже протягнула руку до золотого яйця, звір важко захрипів і випустив під себе випадковий струмінь полум'я. Розпечений вогонь миттєво підпалив край мантії Флер. Француженка злякано скрикнула, гасячи вогонь паличкою, і хоча яйце вона забрала, з арени вона виходила бліда, тремтяча, з обпаленим подолом сукні та сльозами на очах.