Розділ шостий

Сімнадцять років — це вік, коли магія в жилах стає густою та непокірною. Для Дани ці останні три роки перетворилися на нескінченний марафон між уроками Ведуниць та нічними засіданнями в їхньому «штабі» — занедбаній частині бібліотеки, де між стелажами з працями про дохристиянські обряди вони облаштували свій аналітичний центр.

Дана стояла біля стіни, на якій була розвішана величезна мережа ниток. Червоні нитки зв'язували імена Майстрів, чорні — дати аномальних сплесків енергії. Вона стала вищою, її погляд став холоднішим, а срібне сяйво відьомської сили тепер з'являлося на кінчиках пальців від одного лише роздратування.

Гнат, який за ці роки перетворився на широкоплечого красеня з владним голосом, постукав кісточками пальців по одному з імен.

— Дивіться сюди, — Гнат вказав на графік. — Костянтин Вогняний. Сімнадцять років тому він був посереднім мольфаром, чий рід ледь тримався на плаву. Але рівно за дев’ять місяців до твого народження, Дано, він раптово, за одну ніч, став сильнішим у кілька разів. Він почав контролювати полум’я сонця так, ніби воно було його власною тінню.

— І саме тоді він став найкращим другом Семена Тумана, — додав Степан, гортаючи важкий реєстр, який він потайки виносив із архіву щотижня. — Це не просто дружба. Це союз на крові. Вогняний отримав силу, а Туман... Туман допоміг її приховати.

Дана підійшла ближче до карти. Її пальці пройшлися по порожньому місцю поруч із іменем Вогняного.

— Він ніколи не був одруженим, — тихо промовила вона. — Якщо він — мій батько, то хто та, що дала мені життя? Мольфарська сила такої потужності не могла виникнути з нічого. Її треба було в когось вкрасти, або... — вона замовкла, відчуваючи, як у грудях починає ворочатися «Порожнеча».

— Або твоя мати була кимось, про кого Рада наказала забути, — закінчила за неї Ада, підходячи з чашею гарячого вина. — Ми перевірили реєстри обдарованих за той рік. Жодна відьма чи знахарка не зникала офіційно. Це була жінка «без імені». Можливо, така ж приблуда, як і ми з тобою.

Дана подивилася на вогонь у каміні. Тепер ціль була чіткою: Костянтин Вогняний. Він мав силу, він мав таємницю, і він мав бути тим, хто заплатить за її вкрадене небо.

— Починаємо пошук жінки, — наказала Дана, і в її очах на мить спалахнуло те саме синє полум'я, яке вона бачила на ритуалі три роки тому. — Шукайте будь-яку згадку про покоївок, учениць чи просто мешканок маєтку Вогняного сімнадцять років тому. Хтось же мав її бачити.

В елітному клубі «Око Бурі», куди доступ мали лише Майстри вищих Колів, панувала тиша, розбавлена тріском дров у каміні та тихим дзвоном кришталю. Костянтин Вогняний нервово стискав келих із важким червоним вином. Навколо його пальців час від часу проскакували руді іскри — вірна ознака того, що Майстр втрачає контроль.

— Вона копає, Семене, — процідив Вогняний, не дивлячись на свого співрозмовника. — Донос прийшов сьогодні вранці. Ця дівчина, Віта Вітрук... Вона не просто учениця Олени. Вона розпитує про моє минуле. Про те, що сталося сімнадцять років тому.

Семен Туман, який сидів навпроти у глибокому кріслі, здавався лише контуром людини. Його обличчя постійно змінювалося, розмиваючись, ніби він був частиною нічного марева.

— Ти надто тривожний, Костю, — голос Тумана звучав як шелест сухого листя. — Вбити її у Волховому Дворі — значить підняти бунт. Олена за неї горлянку перегризе, а Мефодій почне офіційне розслідування Ради. Тобі потрібні зайві очі у твоєму підвалі?

— То що ти пропонуєш? Чекати, поки вона прийде до мого порогу з вимогою повернути борг крові? — Вогняний різко поставив келих, і вино в ньому закипіло.

Туман повільно дістав із внутрішньої кишені плаща конверт із важкою печаткою у формі герба з левом, орлом та змією.

— Нам якраз прийшло запрошення. Стара добра Британія відновлює традицію «Турніру трьох чарівників». Вони хочуть бачити «екзотичну українську молодь».

Вогняний насупився. — Турнір? При чому тут це?

— При тому, мій палкий друже, що Четверте коло — це якраз її вік. Ми відправимо її туди. Чужа країна, чужа магія, небезпечні випробування... Британія має дивну звичку вбивати учасників своїх турнірів. Це буде трагічна випадковість на міжнародному рівні. Далеко від нас, далеко від твоїх таємниць.

Туман посміхнувся, і на мить його обличчя стало чітким — це була посмішка людини, яка щойно розставила ідеальну пастку.

— Відішли її, Костю. Нехай її кістки біліють у туманах Альбіону, а не на твоєму сумлінні.

Олена влетіла в кабінет директора Мефодія без стуку. Двері гупнули об стіну, змушуючи важкі фоліанти на полицях здригнутися. У її руці був затиснутий офіційний наказ із золотою печаткою Ради Майстрів — тією самою, що пахла озоном і паленою паперою.

— Ви бачили це?! — вона кинула аркуш на стіл директора, прямо поверх розкладених карт зоряного неба. — Вони відправляють Четверте коло в Британію. На цей клятий турнір!

Пан Мефодій повільно зняв окуляри і почав протирати їх краєм своєї мантії. Його обличчя, порізане глибокими зморшками, здавалося висіченим із старого дуба.

— Я бачив наказ, Олено. Він прийшов годину тому.

— Мефодію, це не стажування і не культурний обмін! — Олена вперлася руками в стіл, нахиляючись до нього. — Це вирок. Сімнадцятирічні діти проти британських лабіринтів і драконів? І головне — чому зараз? Чому саме Четверте коло, де навчається Дана?

Директор нарешті підняв на неї очі. У них не було подиву, лише важка, стареча втома.

— Бо Костянтин Вогняний і Семен Туман мають більшість голосів у Раді. Вони хочуть прибрати її з поля зору. Дана стала занадто помітною, її питання занадто гучними. Британія — це ідеальне місце, щоб людина зникла, не залишивши слідів у нашому правовому полі.

— Ми не можемо цього допустити! — вигукнула Олена. — Я не дозволю їм використовувати моїх дівчат як гарматне м'ясо для прикриття своїх гріхів сімнадцятирічної давнини.