з а мотивами казки Синя Борода

РОЗМОВА ПРИМАР - УБИТИХ дружин КОРОЛЯ СИНЯ БОРОДА ( за потаємними зачиненими дверцятами в підземеллі палацу )

примара 1 : -Ця темрява густа,як мармелад... А спогади...А спогади - каТАми нявчать...нявчать голодними котами, про те,що не повернеться назад...

примара 2 : -Які товстезні бігають щурі, хоч кров схолола...І зотліла сукня...

примара 3 : - Нема очей - не бачити зорі, не плакати,зачувши звуки лютні.

примара 4 : - Сестриці,так не личить гречним паннам- хай мертвим...Але - про щурів!...котів!

примара 1 : - Колись мене ВІН ніжно кликав - АННО!...

примара 2 : -Мені "МАРІЯ" тихо шепотів...

примара 3 : - Любив мене...

примара 1 : -Та ні - МЕНЕ любив!

примара 4: - Любив УСІХ! підвал... темниця... яма... ...усім меча у серденько встромив. А я буЛА -найпершою. І рана вогнем палає з тих далеких днів: Гучне весілля! ЗОЛОТОМ - приДАне... А наречена - з роду ЧАКЛУНІВ. Король дізнався ,налякався... Вбив!  Все ж в'язочку ключів ЗАЧАКЛУВАЛА, допоки кров не зВУрдилась руда... У Короля - не серце - КАМІНЬ - стало. І СИНЯ - КУрам НАсміх! - борода. З тих пір нема йому ніде споКОю. Та чую, чую котиться луною ноВЕ весілля шляхом під горою.

ВЕСІЛЛЯ СИНЬОЇ БОРОДИ

-Як ВЕСІЛЛЯЧКО гуляє - Гоц! Гоц! Гуп - Гуп! -В гальби пиво наливає- і танцює,і співає весь люд! Весь люд! -Одружився наш воЛОдар - грізний СИНЯ БОРОДА! Вже пятнадцята дружина - і красива й молода!  Де ж поділись - чотирнадцять? Свят-куй,народ! Засолив у бочці з квасом сам чорт! Сам чорт. Наш король чорТУ - знайомий - брат,сват - свій чуб! Тільки цить! Про це - нікому! Гей! Гей! Гуп! Гуп!

ПРОЩАННЯ СИНЬОЇ БОРОДИ З МОЛОДОЮ ДРУЖИНОЮ

-Як тужно вітер плаче у деревах. Уже в похід заграли сурмачі... Жінкам - молитви,а муЖАМ - мечі.

-ЙДЕМО В ПОХІД! ТОЖ ОСЬ ВАМ,КОРОЛЕВО, ОД ВСІХ ПОКОЇВ КЛЮЧИКИ Й КЛЮЧІ...

-О,мій Король...Чомусь у сновидінні скотилось сонце з почорнілих круч...

-УВЕСЬ ПАЛАЦ - У ВАШІМ ВОЛОДІННІ ! ЛИШ НЕ СПУСКАЙТЕСЬ( ЗА МОЇМ ВЕЛІННЯМ ! ) У ПІДЗЕМЕЛЛЯ...( ТАМ БЛУКАЮТЬ - ТІНІ)... ХОВАЮТЬ ВІД ОЧЕЙ ПОХМУРІ СТІНИ ТІ ДВЕРІ ПОТАЄМНІ В ПАВУТИНІ, ЩО ВІДЧИНЯЄ ЦЕЙ - НАЙМЕНШИЙ - КЛЮЧ!

-Тремтять між хмар печальні клапті неба... Сіріє день,немов мутНА вода... В опочивальнях - холодно без Тебе...

-НАКАЗ МІЙ НЕ ПОРУШТЕ,КОРОЛЕВО! СПУСКАТИСЬ В ПІДЗЕМЕЛЛЯ - БЕЗ ПОТРЕБИ...

-Корюсь,мій Пане Синя БОРОДА. Кохаю ВАС...  Хоч серце б"ється птахом: кохання ЦЕ - мабуть, МОЯ БІДА.

МОНОЛОГ КОРОЛЕВИ

Мій пане,за кінським копитом ще куриться порохом... Цілунок прощальний не студить холодна вода! В порожніх кімнатах - лиш тіні. А сВІчки - як сполохи. І нудить цим світом дружина твоя молода... Бо дзвони весільні ще ген по угіддях - відлуннями. А Ти вже зникаєш на битім шляху між дерев... Чекати повернень, покірно німіючи буднями, то доля дружин - хоч селянок, а хоч королев. І ТЯгнуться дні, як неНАвисна нитка за голкою. В печальних поКОях споКОю - ні вдень,ні вночі. Твоя НЕ- ПРИСУТНІСТЬ лишає сліди,наче опіки... Твоя НЕ- ПРИСУТНІСТЬ - у ЗВ'ЯЗЦІ ХОЛОДНИХ КЛЮЧІВ, що водить мене по палацу, як звіра  на шворочці: кімнати, покої - по колу, хоч очі заплющ! Бо ГОЛОС - тоненький,страшний, наче привид у мороці, ШЕПОЧЕ... ШЕПОЧЕ...ШЕПОЧЕ про ДВЕРІ та КЛЮЧ... Покручені сходи - печальні, потворні, як ПОкручі, чепляють за ноги, немов зачарований плющ... Спуститись... додолу... додолу... там двері... ось - ключ...