За мною прийшли янголи
Епілог
— Обережно!
— Ось так, тримай, тримай її.
— Пульс слабшає.
Світло ковзає тонким променем та впивається у зіницю. Змушує кілька митей реагувати там, де вже лещатами впилися чужі пальці. Незнайомцю дуже потрібно це око. Без насилу розплющених повік і цієї тортури світлом його день не складається.
— Реакція зіниць уповільнена.
— Живіт твердий…
Люди довкола як тіні. Силуети, що ледь проглядаються з-поміж вій. Погратовані ними. Зіткані з чорного породження на фоні високих яскравих ліхтарів.
Вони обступають довкола, молять свої ритуали й, здається, сповиті в електрично-яскраві вогненні крила.
— Раз. Два. Три. Підняли…
Світ пливе. В його переливах я раптом бачу твоє обличчя, сину. Умиротворене та не живе... у тебе за спиною чорні, як всесвіт крила, з них роса тече. Мені шкода за тебе… сину.
Все довкола росте і возноситься, а власне тіло все меншає. Серед метушливого кола невідомців, нерозбірливої ночі чи дня, наступає час нарешті піти.
Заплющити насилу відкриті очі та бачити в ту останню мить як тисячі вій-зубців наступають з довкола. Ті повіки, що рухаються назустріч одна одній, у власному химерному світі — стають пащею. Істотою, що випірнула у центрі молитовного кола та поглинула мою свідомість назавжди.
#581 в Містика/Жахи
Відредаговано: 25.08.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
