За мить до Різдва

Це був вечір до початку самого Різдва. Миті, коли малі дітлахи мали вигадати будь-яке дитяче бажання, що неодмінно здійснилося б. А старі бабусі та дідусі лагідно спостерігали б, як їхні онуки розривають на маленькі клаптики кольоровий папір, очікуючи побачити “той самий подарунок” під святковою ялинкою, що мерехтіла тисячами вогників, повертаючи надії у змарнілі серця. 

  Коли годинник на старій потрісканій від часу стіні пробив дев'яту, Ксеня зібрала свої речі, і пошкандибала до автівки, яка чекала її під самим будинком. 

  Неочікувано на телефон прийшло жахливе, але водночас коротке сповіщення:

«Повітряна тривога».

  Махнувши рукою, Ксеня прошепотіла, спускаючись по сходах під'їзду: 

  — Ай, без різниці.

  У цей час багато людей кудись їхало, тікаючи від можливої небезпеки. Хтось уже вкотре замовляв квиток на потяг, кожен раз відкладаючи поїздку на потім. Адже любов до Батьківщини була набагато сильнішою за страх, що бринів у самих жилах. 

  Сівши у автівку, дівчина голосно зачинила за собою двері, здійнявши гучний звук. Виглянувши у вікно, сусід з довгими коротко підстриженими вусами, який був одягнений лише в спортивні штанці та майку, пригрозив пальцем, натякаючи на занадто пізну годину для такого ґвалту. 

  Нічого не відповівши, Ксеня завела машину, рушивши по вкритій памороззю дорозі. Вмикнувши улюблену новорічну джаз-музику, дівчина поринула у власні роздуми. Вона не поїхала нікуди. Просто не змогла. Валізи завжди стояли в коридорі, очікуючи початку свого призначення, але коли справа доходила до замовлення квитків, Ксеня мовчки відкладала мобільний, лягала на диван та дивилася у потріскану стелю, ніби рахуючи хвилини до свого кінця,

  Однак цей “кінець” затягнувся аж до самого Різдва. 

  Зупинившись біля триповерхового будинку, що мав значно кращий вигляд від її власної оселі, дівчина підвела погляд на вікно, в якому сяяла кімната, повна різнокольорових гірлянд. 

  Посміхнувшись, вона рушила до під'їзду, вдихаючи аромат печеної курки, що сягав аж до останнього поверху. Заплющивши очі, Ксеня відчула нотки свого власного дитинства, коли вона з нетерпінням чекала свята, очікуючи отримати цілий оберемок шоколаду та в'язаних власноруч шкарпеток від доброї сусідки тьоті Галі. 

  Постукавши у двері, дівчина обвела поглядом порожній під'їзд, в якому вже майже ніхто не проживав. Поправивши своє немите, зав'язане жовтою дитячою гумкою, русяве волосся, вона намагалася вичавити щось схоже на усмішку. Вийшло майже правдоподібно. 

  На порозі з'явилася щаслива маленька білявка Аліса. Її червоний светр з малюнком оленя в сонцезахисних окулярах змусив Ксеню підняти кутики губ догори. 

  Натомість власний сіро-зелений светр взагалі не викликав ніяких позитивних емоцій в малої. 

  — Мама вдома?—  спитала вона дівчину.

  — Так, — Аліса тицьнула пальцем в живіт тітки, — я вам приготувала подарунок! А, згадала! Мама казала, що курка вже готова, і ми не маємо її чіпати до Різдва. Але я по секрету з'їла трішки пудингу зі святкового столу. Тільки це таємниця, —  засміялася дитина, крутнувшись дзиґою на місці. 

  — Оце ти негідниця!—  мама підбігла, і почала весело лоскотати дівчинку. Та ще гучніше зареготала дзвінким дитячим сміхом. 

  — Все, все! Я більше не буду, —  відказала мала, звільняючись з обіймів. Гигикнувши, вона побігла до вітальні, пострибуючи по дерев'яній підлозі. 

  Ксеня схилила голову, намагаючись приховати своє зморене й заплакане обличчя. 

  Три місяці тому  біля міської лікарні стався вибух. Дівчина чарівним чином зберегла своє життя, однак її новонароджена дитинка одразу померла, ще до того, як мати мала її нагодувати. 

  Вона навіть не встигла вигадати їй якесь миле ім'я, яке можна було б пустотливо скорочувати, надаючи більшої м'якості. Ні, все обірвалося занадто швидко, втративши будь-який сенс. 

  — Як ти? — враз спитала Надя, повернувши сестру до тями. 

  Кивнувши, мовляв, все нормально, Ксеня зайшла в хідник, обтрусивши мокрий сніг зі своїх чобіт. 

  — Збираєтесь їхати? — спитала вона, знявши пальто. 

  — Ні, мала не хоче. І куди ж нам? У Польщі вже й без того забагато людей, — замислившись, Надя додала: — До Америки? А потім куди? Та й не можу свого чоловіка лишити одного, поки він на війні. А так кожен ранок молюся. Бог захистить, не переживай, — махнула сестра рукою. 

  Ксеня стиснула руки в кулаки. Вона мовчки пішла до вітальні, де вже очікувала її маленька Аліса, залишивши сестру одну в хіднику. 

  — А що ж мені подарували? —  загадково спитала Аліса, крутнувшись на одній нозі. 

  — Аліс, не чіпай подарунків!— у відповідь гукнула мати з кухні. 

  Засміявшись, дівчинка підбігла до святкової ялинки, де лежала червона коробка, перев'язана зеленою стрічкою. Узявши її до рук, дитина підійшла до тітки, простягнувши таємничий сюрприз. 

  — Думаю, мама не сильно образиться, якщо ви це візьмете, — посміхнулася Аліса. 

  В коробці лежало ні що інше, як червоний светр з вишитим оленем. Зверху виднівся золотавий напис: «Happy New year». Від нього одразу повіяло свіжими апельсинами та шоколадним печивом.