2 розділ. Дівчина

Ендрю

Наступного тижня вона не з'явилась, як і ще за тиждень. Куди ж вона поділась? Я вже почав бува думати, чи вона не витвір моєї уяви. 

- Що це ти шукаєш? - не думав, що збоку це так помітно, я старався не привертати увагу.

- Дівчину.

- Гарненька? 

- Ага, - очі Джейка засяяли.

- Ну нарешті, хоч хтось тебе зацікавив. І, як, кажеш, її звати? 

- Не знаю, - зітхнув я.

- Серйозно? Ендрю Фокс побоявся йти знайомитись? - він розреготався.

- Та ж ні! Нас покликали в палату, а коли я вернувся, її вже не було, з того моменту вона як крізь землю правалилася, - Джейк посерйознішав.

- Хм... знайдемо. Як думаєш вона медсестра чи студентка? Тільки не кажи, що пацієнтка!

- Ну ні, не хвора, точно. Якщо вона студентка, то дуже безвідповідальна, - Джейк засміявся.

- То яка вона на вигляд? 

- Вона... - я побачив, що до нас йде лікар, який веде практику, - Давай пізніше. 

Наступного тижня ми не мали й однієї вільної секунди. У лікарні наче не вистачало персоналу, тож всю роботу скинули на нас. Всього кілька секунд віддихатись і до наступного кабінету. Ми переглядали знімки, оглядали пацієнтів, ставили діагнози, уколи, крапельниці, і, все це, звісно, під пильним наглядом медиків. За тиждень я всього кількома словами перекинувся з Джейком, навіть, попри те, що ми живемо разом. Щойно приходячи з лікарні, я майже одразу завалювався в ліжко, сил вистачало лише на душ. 

Нарешті, цей мерзенний тиждень скінчився і все почало йти звичним, більш спокійним руслом. За цей час я вже геть забув про дівчину, яку побачив першого дня тут. Тож коли ми зіткнулися, зустріч стала несподіванкою. Я побачив її, як і минулого разу біля виходу. Та цього разу був певний: більше не проґавлю свого шансу. Здавалось, дівчина от-от вийде, тож я кинувся до неї. 

- Хей, - сказав я у неї за спиною.

Дівчина озирнулась, глянула на мене. Тоді пробігла поглядом по кімнаті, не знайшовши нікого поблизу відповіла: 

- Ви мені? - вона виглядала спантеличеною.

- Ну, звісно, - продовжував усміхатись я.

- А.. - вона розгубилась, - Привіт. 

- Можна познайомитися? Я Ендрю. А ти ..?

- Ти не хочеш зі мною знайомитись, повір мені, - зронила вона тихо, але впевнено. - Звідки ти тут? Не бачила тебе раніше. - вона звела на мене погляд сірих очей, вивчаючи, «гарні очі» - відмітив я.

- А ти часто тут буваєш? Приїхав трохи більше трьох тижнів назад, студент за обміном. 

- Ясно, - схоже вона вирішила залишити моє питання без відповіді, і вже збиралась йти. 

- Зачекай. То, як тебе звати? - хотілось дізнатись хоч її ім'я, проте вона лиш усміхнулась. 

- Я побачу тебе знову?

- Швидше за все побачиш, проте не захочеш. - друга частина була вимовлена дуже швидко. Вона замовкла, і стрімко вийшла. Я не пішов за нею, у мене все-таки робота.

Не встиг я доєднатися до групи, як Джейк був поряд. Його очі аж блищали цікавістю, я зрозумів, що він бачив нас, тож швидко відповів на ще не висловлені запитання, які однаково завалять мене з головою.

- Так. Так, це вона. І, ні. Я не знаю її імені.

- Що?! Чому це? - його очі здивовано округлились.

- Не хоче називати ім'я, але я, принаймні, знаю, що побачу її ще раз. Я не збираюся так легко здаватись.

- Це точно, - підморгнув Джейк. 

- Тиша в кабінеті! - голос лікаря припинив всі подальші розмови. 

Дівчина справді мене зачепила. Але я, навіть, не знав її імені, а номера телефону й поготів. Ця бездіяльність дратувала найбільше. Я просто сидів, ходив на заняття-практику з надією побачити її там, і, таки дізнатись більше. 

Час минав. День за днем. Аж ось я побачив її, як і минулого разу, вже на виході.

- Привіт, - усміхнувся я. 

- Оу, знову ти? І довго будеш за мною ходити? - я не міг зрозуміти її, вона наче була рада бачити мене, а потім одразу посмутніла.

- Знову я. 

- Ендрю, так? Що ти хочеш? 

- Ну для початку, скажи хоч своє ім'я, - попрохав я.

- Ее ні, - вона похитала головою, - це не має сенсу, - сказала вона твердо, а тоді пробурмотіла те, що не мали б почути мої вуха: - «Нащо робити собі боляче?».

- Бувай, Ендрю. - кинула вона через плече і зникла за дверима. 

- Я не прощаюсь, - прошепотів я у простір, все ще щасливо шкірячись.

Не знаю, що зроблю наступного разу, але дізнаюсь, принаймні, ім'я чи номер телефону. Або наприклад: що вона робить у лікарні? Може проведу до будинку. Точно. Норт-Логан містечко невелике, можна провести. Та, навіть, якби місто було великим, я б так і зробив. Довга прогулянка в компанії цієї дувакуватої, але такої цікавої дівчини, - найкраще, що може подарувати мені це місто. Чорт, Ендрю. Ти стаєш схожий на психопата, який переслідує жертву. Не дивно, що вона почувається незручно. Краще вже буде зачекати, поспостерігати збоку.