1 розділ. Норт-Логан

Ендрю

Літак сів. Бортпровідники сповістили про прибуття. Майже одразу люди почали зриватися з місця так, наче той, хто вийде першим отримає нагороду. Через це у проході утворилась велика черга з людських тіл. Я трохи зачекав, аби люди розійшлися й можна було спокійно вийти, не отримавши травму. 

Ми з Джейком виходили останніми. Всі наші однокурсники, чи точніше ті, кому «почастило» переїхати сюди, вже покинули літак. Я зупинився на трапі, коли мій друг штовхнув мене ліктем у плече:

- Ну все, - протягнув він не без задоволення, - тепер ми вільні! - він глянув на мене, - Чого це ти, Енді? 

- Все нормально. - далі інші люди зігнали нас з трапу, тож він не мав змоги мені надокучати. 

В аеропорту ми забрали багаж і зловили таксі. Наступний навчальний рік я проведу у Логані. Хоча наша квартира знаходиться у сусідньому місті, Норт-Логані. Як так вийшло? Ну...

Університет Юка пропонує гуртожитки, та від цієї ідеї я відмовився одразу. Джейк запропонував мені пожити разом. Тож ми зайнялися пошуком пристойної квартирки у місті. Я хотів винайняти квартиру поблизу Логану, аби нам легко було добиратися. Проте мій друг, який відмовився від батьківської підтримки, не мав достатньо коштів, щоб платити свою половину, а від моїх грошей, як і завжди, на відріз відмовився. Джейкоб не був бідним в прямому розумінні цього слова, проте йому не вистачало грошей на дороге задоволення, яке досі було доступним мені. Заради друга я погодився, щоб ми орендували квартиру на двох у Норт-Логані, хоч це і ускладнило щоранкову подорож до університету.

Ми добрались й стали розпаковуватись лише під обід. Помешкання оформлено у біло сірих кольорах стилю лофт. Невеличка і, як по правді, непотрібна нам кухня, ванна кімната у якій одночасно може перебувати лише одна людина. Вузький коридорчик, вітальня з столиком і шкіряним диваном по центру, довгими сірими шторами і білим килимком. Кількома кріслами й торшером, який відкидав м'яке приємне світло. Дві одномісні спальні - зізнаюся, за те, щоб мати у розпорядженні два ліжка довелося багато заплатити, ми навіть думали, чи точно це нам по кишені. Втім, загалом, квартира мені сподобалася, попри моє упереджене ставлення. 

                                         ***

Наші однокурсники влаштовували вечірку на честь нашого приїзду сюди, тож не потрібно було шукати чим зайняти себе сьогодні ввечері.

- Енді! - прокричав Джейк. Ми саме були в клубі на вищезгаданій «вечірці».

- Га? 

- Щось ти смутний сьогодні, - від нього нічого не приховати, - буду піднімати тобі настрій! 

- І як? - спитав я скептично.

- А ось підберемо тобі якусь дівчину, для компанії. Все-таки інше місто, інші дівчата, - він швидко ковзнув поглядом по всіх присутніх. - Он, - кивнув убік бару, - Як тобі та білявка? - я глянув у тому напрямку; за барною стійкою сиділа блондинка у сріблястій сукні. 

- Гарненька. - зробив висновок я, - Але в мене сьогодні й справді немає настрою. Тож давай якось сам? 

- Серйозно? - звів він брову, я кивнув. - Як хочеш, - знизав плечима Джейк. - Побачимось, - кинув він через плече, вже встаючи і направляючись до дівчини. Мій друг вийшов на полювання. 

Я зітхнув: ми завжди ходили разом, але сьогодні, це було геть не те, що мені потрібно. Тим паче завтра у нас практика. Хоч я й не любив свого університету, завжди був відповідальним й відмінно вчився. 

                                         ***

Ранок виявився похмурим, на відміну від мого настрою. Сьогодні, я нарешті відчув ту свободу, про яку Джейк говорив ще вчора. Я вже зібрався й саме їв піцу з доставки, коли Джейк, нарешті, відкрив очі. Він застогнав.

- Ау, голова!

- Біля тебе мають бути таблетки і вода. То як вчорашня ніч? - він зайшов на кухню.

- Якось, так собі. Вона мене відшила, і я пішов у відрив. Трясця, а у нас сьогодні практика. - коли я засміявся Джейк злісно глянув на мене.

- Та ну і не з такого вибиралися. Збирайся. 

До лікарні ми добрались на метро. Взагалі, спершу ми поїхали до університету, де поділили хто і в якій лікарні проходитиме практику. Я мав би бути у Логані, але задля зручности попросився у Норт-Логан. Так хоч на практику на треба буде довго їхати.

День проходив повільно. Нас водили по кабінетах і показували різні хвороби і пацієнтів. Лікарня була досить великою, хоча ззовні такою не здавалася. Наче кожен раз кількість кабінетів збільшувалась. Вийшовши від чергового пацієнта, біля виходу я помітив трохи дивакувату дівчину. Вона стояла обіпешись на стіну, щось дивне вчувалося в її манері поводитись, закортіло підійти ближче. Тільки мене відволікли, а допоки я повернувся, вона вже зникла. Хто ж вона? Може це медсестра? Чи теж студентка? Варіант, що вона пацієнтка я відкинув одразу: ну не схожа вона на хвору, я то вже знаю. А може вона когось провідувала? У будь-якому разі вона мала б з'явитись тут знову. Щойно побачу, одразу познайомлюсь - твердо вирішив я.