Розділ 2 Метушня продовжується

                                                                                                                    Глава 2
                             
                  Метушня продовжується
                          

    Перебуваючи поза свідомістю, лицар більше не міг контролювати своє тіло. Його ноги загойдалися, а коліна, зрадницьки підігнулись, втратили опору і юнак пластом звалився на спину, так само рівно, як і стояв. 

    Знову багатостраждальну печеру наповнив гучний брязкіт удару сталі об тверду підлогу підземелля. 

    Як же чудово цей звук акомпанував недавньому крику, і, не бажаючи відставати від нього, стрімко поспішив наздогнати його десь у самих глибинах печери. 
    
    В ту саму мить, як людина торкнулась землі, в усі боки від неї у повітря здійнялася доволі вагома піщана хмаринка. Бідолашна — вона тільки-тільки осіла після маршу дракона і знову була змушена шукати нове місце для відпочинку, розлітаючись навкруги.

     Спостерігаючи за усім цим безглуздям, не на жарт нажаханий Серій, не відриваючи очей від хмаринки, раптом знайшовся.  Швидше інтуїтивно, ніж продумано, він опустив ніготь своєї лівої лапи на долоню правої та неспішно почав виводити на тій кола. 
    
    В такий дивний спосіб зелений намагався заспокоїти себе. Чи допомогло це? Не, думаю. 

    Тому до цього дійства досить швидко додалося ще одне. Рахування вголос до десяти.

    — Один, два, три... — глибоко дихаючи і підтягнувши під себе хвіст, дракончик намагався заспокоїти наплив паніки.

       Єдиним, хто ніяк не реагував на ситуацію, була наша принцеса.         

    Щільно накривши голову подушкою, яку вона заздалегідь прихопила з собою, дівчина просто незадоволено брикнула ногами і різким рухом перекинулася на інший бік. 

    ЇЇ тендітні пальці з силою втиснулись у подушку і принцеса потягнула ту вниз ще сильніше. Кісточки побіліли, але та робила це доти, доки не перестала чути ось це дратівливе «сім, вісім». Ну дайте ж ви їй нарешті поспати!

    Якщо задуматись. Багато хто з нас пригадуючи улюблені книги дитинства, звикли до того, що героїні історій, а тим паче принцеси в них, уособлюють собою самі чудові якості: лагідний голос та прекрасні пісні, що приваблюють диких     тваринок. Їх посмішки здатні розтопити самі холодні серця та змусити пітьму відступити. Вони піклуються і проявляють чуйність до всіх, кому це потрібно, тим самим даруючи атмосферу затишку та тепла. 
    
    Прикро. Але всі ці справді чудові риси, пройшли десь зовсім поруч із Нолві, так і не зустрівшись з нею особисто.

        Своїм характером та поведінкою панянка ущент руйнувала будь-який стандартний фундамент для сприйняття казкових принцес, впевнено вибиваючи той із-під ніг читача. 

    Що зробила б інша героїня на її місці? 

    Зрозуміло що. 

    Вона б у ту саму секунду стурбовано кинулася до лицаря. Впала перед ним на коліна, поклавши його голову на них. Далі лагідно взявшись долонями, стягла його шолом, перевіряючи чи чоловік не поранений. Це ж очевидно.
    
    Інша. Не Нолві.
    
    Наша ж принцеса навіть бажання не мала дізнатись, що там із лицарем. 

    Повністю відпустивши ситуацію та скинувши її на Серія і на нього самого. 

    Рятування невдахи з лігва дракона — діло рук бідолахи або самого дракона. 

    Тим паче, в цій ненадовго повислій тиші вона вловила можливість, яка була так необхідна для неї. Змогу заснути.
       
       В когось на цьому моменті з’явилось обурення.

    — Автор прямо вказує «Не героїня, а справжня проблема». Але ж героїня не може бути такою! В ній обов’язково має бути і щось хороше! Хороше ж у всіх є, якщо пошукати. Правда ж? 

    Справедливе уточнення, давайте шукати.

    Нолві навчилась читати досить рано, приблизно в три роки, і з тих самих пір, крихітка не відпускала книги із рук. 

    Доволі комічна картина — бачити, як, ледве тримаючись на ногах, падаючи і підіймаючись, вона уперто тягла за собою здоровенну книгу пригод. І все це для того, щоб скоріше сховатись від всіх в своєму улюбленому місці в саду.

    А там, нишком серед кущів троянд та бузку, поглинала усе від казок, до міфів з легендами. За доволі короткий час у замковій бібліотеці не залишилось жодної фантастичної книги, яку та б не прочитала.

    Як же її нахваляли вчителі, навіть пророчили наукове майбутнє. Але ось тільки душа Нолвії не тягнулась до точних наук. Вони здавались їй нудними та не цікавими. Інша справа — речі, існування яких можливе було лише на     сторінках.

    Тим паче вона підмітила дивну свою особливість: все те, що дитина прочитала у день, так яскраво і реалістично оживало під час сну у ночі. 

    Багато хто з дівчат мріє стати принцесою, проживаючи безтурботне життя, навіть не здогадуючись про сувору реальність. 

    Бути принцесою — не тільки безтурботне існування з прислугою. Не бали у вишуканому вбрані і не принци, які так і бажають всипати вашу дорогу пелюстками квітів та коштовностями.

    Це ще й сірі, схожі як дві краплини води, один на одного дні муштри та науки.

    Не знаєш етикет та гостинність? Куди тобі з’являтись на люди — сором! Зустрінь вірно, вклонися правильно, посміхайся як має бути, не вульгарно і нахабно, а як заведено.

    Постава порушилась? Ганьба! Давай знову. 

    Поведінка має бути ідеальна, ні однієї помилки. Стаєш більш дорослою, тут одразу додається дипломатія, мистецтво, культура. 

    Принцеса, це не радість свободи — це роль, яку ти маєш відігравати ідеально. Ні, раз, ні два, а завжди поки існуєш. 

    І тільки уві сні вона могла бути собою. Носити, що хоче, робити, що забажає. 

    Політ серед хмар на пегасі? Будь ласка. Шалений галоп на єдинорогові, що тільки видно пил із під копит? Ніяких заборон, роби як знаєш.