Розділ 29

1993, Чернігів

Коли Діана залишила Адама по-англійськи, не попрощавшись, він неймовірно страждав. Нудьга заповнила дух, навіть верховодив крізь силу, щоранку змушував себе прокидатися, а ввечері – засинати. Щоправда, Темним спромігся показати, де раки зимують. Увірвався разом зі своїми воїнами у лігво й вичистив його, наче осине гніздо зруйнував. Хоч Дем'ян і говорив щось про баланс Світла й Темряви, Адам його й слухати не хотів. Який баланс, коли ці тварюки викрадають людей?

Одного нелюда все ж довелося залишити, аби розповів своїм “побратимам” про те, що з ними станеться, якщо продовжать чіпати людей. Ну і допитати бородатого бридкого злочинця само собою теж не завадило. Світлі дізналися для чого Темним знадобилися всі ті речі, які кілька місяців тому Діана з Адамом знайшли у лігвиську. Маючи річ, якою володіла людина, за допомогою магії Темні навчилися закликати до себе людей для різноманітних жахливих цілей. Добре, що Адам таки встиг, амулет спрацював на ура.

Вхід до лігва Темних закрили магією назавжди.

Однієї ночі, рівно через три місяці після смерті Алії, Адам зустрів свою матір у незвичному, надто реальному сні. Блукаючи лісом, хлопець вийшов до невеликої поляни, на якій була зруйнована вибухом будівля, а зелене полум'я завмерло, заморозилося у часі. Кругом знаходилися люди, які теж не рухалися. Вони збиралися гасити пожежу. Адам зрозумів, що це саме та ніч, коли життя усього світу змінилося. Атомна електростанція людей, яка принесла стільки горя всім.

– Привіт, синку! – пролунав за спиною лагідний мамин голос. Адаму на мить здалося, що це все відбувається насправді. Він обернувся й побачив двох Алій. Одна з них завмерла на чолі війська Світлих. Мала величний вигляд, сміливо дивлячись на пожежу. Здавалося, от-от верховода розвернеться до своїх підлеглих і почне розпоряджатися ними та давати вказівки щодо подальших дій.

Інша Алія могла рухатися та була навіть молодшою, ніж та, яка стояла поряд з нею. Мама Адама усміхалася, раділа синові. Хлопець і сам тішився зустрічі, навіть якщо вона відбувалася уві сні.

– Мамо... – усміхнувся щасливій жінці та підійшов ближче, повністю ігноруючи завмерлу копію матері. – Ти така гарна! Радий тебе бачити!

Алія обійняла Адама, погладивши руками сильну спину. Вона здавалася такою низькою та тендітною, від воїна в ній не залишилося абсолютно нічого.

– Ти став іще вищим, сину, – вона пильно дивилася на його обличчя знизу вверх, тримаючись за передпліччя. – Такий гарний та сильний. Справжній воїн. Наші предки можуть гордитися тобою, Адаме. Я ж говорила, що ти станеш найкращим верховодою.

– Бути сильним ще не означає бути найкращим, – засоромився хлопець.

– Сила, дух та мудрість зв'язані та переплетені у нас з тобою, ніби життя та смерть. Без одного іншого не буде.

Адам дивився на Алію із захопленням. Вона була такою молодою та прекрасною, що в душі розквітало тепло, якого він зараз потребував.

– Я так сумую за тобою, – щиро зізнався, – а ще Діана поїхала, тепер я сам...

– Ти ніколи не будеш сам, поки в тебе є твій народ.

По обличчі матері можна було зрозуміти, що вона сама у це не вірить. Те, чого їх навчали змалечку, було чимось чужим, неправильним. Світлі не могли дати йому того, що давала Діана, – відчуття, що тебе розуміють та підтримують. А ще не любили його так сильно, як Алія. Воїни могли лише служити, віддавати честь та вигадувати різноманітні поради, численність яких часом перевалювала за сотню в день.

– Це не так, мамо, й ти це знаєш.

Алія зітхнула, відпустила сина та стала поряд з ним, роздивляючись свою старшу копію.

– Вона така самовпевнена! – розкритикувала завмерлу жінку. – Глянь як підборіддя задерла вверх! Вже прийняла рішення, яке змінить все її буття. І от-от візьметься втілювати жорстокий план у життя... Я її ненавиджу. Ненавиджу ту Алію, яка це зробила й змусила мене мучитися решту часу.

Мама замовкла, продовжуючи дивитися на себе з ненавистю в очах. Адам тишком роздивлявся її, намагаючись запам'ятати такою красивою.

– Але якби я могла все повернути, то абсолютно нічого не змінила б. Я зробила це заради тебе, сину мій, аби ти міг жити. Аби міг дружити з тією дівчинкою та почуватися щасливим.

Слова Алії змусили замислитися. З одного боку він відчував вдячність, адже в нього й справді було прекрасне життя. Можливо, не настільки безтурботне, як хотілося, проте щасливе. А з іншого... вчинок матері суперечив усім настановам, що давалися Світлим змалечку. Чому вона так переймалася його життям та подальшою долею? Звісно, за своє життя він не бачив багато дітей Світлих, проте знав, що їхні батьки так не піклувалися про них. Майже з народження віддавали у спеціальні школи й відвідували дуже рідко, не турбуючись, як складається життя власних потомків. Можливо, справа була в тому, що Адам ріс поряд з матір'ю.

– Ти напевно згадуєш всі ті правила та настанови, якими ми тебе напихали з народження. Але вони все одно тобі не підходять, адже ти не зовсім Світлий, Адаме. Твій батько – звичайна людина.

Хоч Адам і бачив сон, все одно похитнувся від такої новини. Навіть в голові запаморочилося. Такі союзи, між Світлими та людьми, були під суворою забороною. А значить і він був під забороною. А те, що став верховодою, маючи в собі людську кров, взагалі каралося позбавленням крил, яке вважалося серед Світлих ганьбою. Виявилося, Алія все життя ризикувала. І собою, і ним.

– Я тебе не засуджую, проте... Якби хтось дізнався...

– Твій батько... твій справжній батько, я його бачила лише кілька разів. У мене не було ніяких почуттів, які люди так гарно оспівують все своє життя. Лише інтерес, непідробна цікавість, яка й привела нас до того, ким ми зараз є. Ніхто б не дізнався, синку, бо знала лише я. Коли відчула, що під серцем зароджується нове життя, чиста невинна енергія, то просто тицьнула на першого ліпшого померлого воїна, аби ніхто не міг дізнатися мою таємницю.

Алія махнула рукою й між ними та завмерлою верховодою з'явився напівпрозорий молодий чоловік у простому людському одязі. Його обличчя було безтурботним, він дивився в різні боки, немов когось шукав поглядом. Нічого особливого Адам в його зовнішності не помітив, проте закарбував її у своїй пам'яті. Мама знову махнула рукою і примара зникла.

– Ти здивуєшся, напевно, але й мій батько був людиною.

Подивом стан Адама важко було назвати. Виявилося, що світ Світлих з легкістю порушує встановлені закони. Проте з іншого боку, він і сам не без гріха.

– Знаєш, сину, я навіть рада, що та дівчина залишила Чернігів. Хтозна скільки в нас з тобою людської крові. Наші пращури могли народжувати дітей від людей з давніх-давен. І, зрештою, одного дня може з'явитися дитина, яка не матиме магічної сили. Це й стане початком нашого кінця. Тобі не варто заводити стосунки з людськими жінками, інакше ми просто виродимося і тоді нікому буде стримувати Темних. Тільки уяви, що буде зі світом!

Не те щоб Адам планував мати стосунки з людьми, але новина його засмутила. Він стримано кивнув, підтиснувши губи.

– Мій час настав, Адаме. А ти повинен жити заради майбутнього.

Вона взяла сина за руку й сумно усміхнулася. А потім зникла, перетворившись на тисячі яскравих іскорок, які, немов за вітром, полетіли геть.

Несподівано всі ожили. Алія, яка ще секунду тому стояла з гордо піднятою головою, почала вбирати енергію радіації. Кирило, ще при своєму розумі, спробував відговорити верховоду від такого нищівного плану, проте Алія не послухалася, хитнувши головою.

Воїни, підкорившись наказові, теж стали повторювати за своєю пані. Далі відбувалося якесь пекло. Алія, в основному без використання магії розривала Темних на шматки. Інші Світлі, ті, хто міг щось розуміти, кинулися в бій пліч-о-пліч зі своєю верховодою. Багато воїнів так захопилися збагаченням енергією, що миттєво помирали, навіть не розуміючи, що відбувається. Одиниці відмовилися від спокуси, ринувши в бій проти Темних. Кирило довго стояв розгубленим, він не знав, що робити. Один з божевільних Світлих налетів на нього, збив з ніг та намагався вгризтися зубами в шию. Кирило спершу скинув скаженого з себе, а потім жбурнув у нього зеленою кулею енергії. Недовго думаючи замісник верховоди став поглинати енергію реактора, аби виступити проти сил зла.

Адам стояв у цьому хаосі та думав, навіщо мати вирішила показати йому цей день? Невже він перейняв її прокляття й тепер сам бачитиме цей кошмар щоночі? Якщо так, то краще вже не спати, ніж дивитися, як несповна розуму Світлі гинуть, а ті, що більш менш залишаються при тямі, стають жертвами Темних.

Після години бою, коли жодного Темного не залишили в живих, Алія взялася за своїх. Вона так прудко переміщалася поміж них і розкидала вбивчі кулі, що Адам навіть здивувався. Верховода дивилася своїм воїнам в очі та одразу розуміла, кого потрібно вбити, а кого залишити живим. Адам і сам бачив ту незвично хижу іскру в зіницях побратимів, які навіть і не думали чинити опір, бо не очікували від Алії такого. Коли з воїнами було покінчено, верховода зупинилася навпроти Кирила. В її руці світилася яскрава зелена куля, переливаючись перламутровою енергією. Вона готова була будь-якої миті кинути її у свого замісника, проте зволікала, дивлячись в його очі. Кирило поводився спокійно, не панікував, лише ненормально шкірився, доказуючи своє безумство.