Розділ 20

Марія

Ми поїхали у напрямку Лондона, і я весь час дивилася на Дерека та всміхалася, як мала дитина.

На небі вже з’явилися перші зірки. Чудова ніч, чудовий настрій й поряд той, який змусив моє серце пришвидшено битися та повірити, що кохання, вірність та відданість дійсно існують. Я схилила голову на сидіння та, повернувшись до Райта, піджала під себе ноги. Зручно вмостившись, хотілося знову доторкнутися до нього, поцілувати, але... ми в дорозі, тому прийшлося стримувати свої пориви.

Дерек хмикнув та, мигцем поглянувши на мене, зупинив машину на обочині. Чоловік, ніби відчуваючи мій порив, легко обхопив за талію, і вже через хвилину я сиділа у нього на руках. Я засміялася та поцілувала його у ямочку на підборідді.

— Я так бажав добитися справедливості, що перейшов межу та ледве не втратив тебе та нашу дитину! — обіймаючи мене за спину та легко погладжуючи, неочікувано сказав Дерек.

Я притулилася до чоловіка та, відчуваючи його серцебиття, заплющила очі. В цей момент мені все одно було, що я залишила свої речі у батьків, адже він був поряд.

— Дереку, вибач мені, — занурившись носом у його шию, тихо сказала. — Я, не розібравшись в ситуації, вигнала тебе.

— Але Марі, ти й так не знаєш, як було насправді! — взявши моє обличчя в долоні, сказав. — Я хочу тобі все пояс...

Я перебила його швидким поцілунком.

— Мені не потрібно нічого пояснювати, — промовила у губи. — Для мене головне це дії, а не слова. Ну... слова про кохання для мене важливі! — голосно засміялася, а потім серйозним тоном, дивлячись в кохані, блакитні, чоловічі очі, додала: — Ми повинні навчитися довіряти один одному, адже без довіри не зможемо побудувати нормальні відносини.

Дерек підтримав мої слова та, кивнувши, легко накрив мої вуста своїми вустами.

— Марі, я пропоную не гаяти часу й поїхати додому.

— Будеш показувати, як ти мене кохаєш? — хіхікнула.

Дерек легенько вкусив мене за мочку вуха й пересадив на пасажирське місце. В передчутті бажаної ночі я не могла дочекатися, коли нарешті ми приїдемо додому, але на в’їзді в місто поряд із нашою машиною неочікувано опинилася чорна автівка. Від сильного удару ззаду нашу машину занесло.

Дерек вилаявся та наказав застібнути ремінь безпеки. Я занервувала та з першого разу не змогла застебнути цей клятий ремінь безпеки, й останнє, що запам’ятала перед тим, як машина перевернулася, це ще один сильний удар...

Повільно розплющивши очі, відчула головний біль. Десь поряд пролунали постріли. Я доторкнулася до низу живота та застогнала. Повернувши голову, побачила, що Дерека поряд не було. Відчай та страх накрили мене. По щоках миттєво потекли гіркі сльози. Від болю внизу живота я не могла поворухнутися. Пролунали ще кілька пострілів, а потім, почувши вий сирен, я з надією затамувала подих.

— Маріє, я витягну тебе! — почула голос Дерека.

Чоловік витягнув мене з машини та підняв на руки.

— Живіт... Де-реку, я не можу втратити немовля.

— Шшш, кохана... ми не втратимо!

Відчула, як тіло обм’якло. До мене долинав голос Дерека та інших людей, але, закривши повіки, я вже не мала сили їх відкрити...

Прийшовши у свідомість у лікарні, перше, що запитала у лікаря, чи не втратила дитину. Від відповіді я розридалась.

Коли в палату зайшов Дерек та обійняв, я притулилася до його грудей та промовила:

— Я б не витримала, як би наш малюк загинув.

Дерек поцілував у скроню голову та, провівши руками по волоссю, витер моє обличчя від сліз. Я відсторонилася від нього та побачила рубці на обличчі. Легко провела рукою по щоці.

— Як ти? — заспокоївшись та цілуючи кожний міліметр його обличчя, запитала.

Дерек не встиг нічого відповісти, адже у палату увірвалися Кріс та Шерон. Помітивши, що вони тримаються за руки, я не втримала усмішку.

Я обійняла Кріса та Шерон й попрохала, щоб брат нічого не говорив батькам, адже не хотіла, щоб вони хвилювалися. Коли чоловіки вийшли з палати, я схопила Шерон за руку та, всміхнувшись, пристала до неї з питаннями.

— Не знаю, люба, як буде, але зараз я дуже щаслива. Сподіваюсь, що зрештою Кріс дійсно зміг мене вибачити! — відповіла.

— А ти себе?

Шерон нахмурилася.

— Мені потрібний час, але з допомогою Кріса та його підтримки я все зможу!

Я міцно обійняла її.

— Я дуже рада за вас, тому, коли народиться наш малюк, — доторкнулася до живота, — хрещеної мамою станеш саме ти, а хрещеним татом — Кріс.

Шерон всміхнулася та торкнулася мого живота. В її очах були сльози.

— Я із задоволенням стану хрещеною мамою твого малюка!

Дерек

Вийшовши з палати та залишивши Марі та Шерон наодинці, Кріс відразу запитав: