Шерон
Два роки назад я втратила дитину та зробила помилку, коли не зізналася Крісу, й тепер розплачуюся за неї кожен день, місяць та вільну хвилину. Раніше думала, що зможу пережити все, адже я сильна, але, як виявилося, насправді —слабка жінка, яка потребує розуміння та підтримки.
Два роки назад я відштовхнула чоловіка, якого кохала, без роз’яснень розірвала відносини та не бажала зустрічей й будь-яких розмов. Кріс довгий час не відступав, але я також розуміла, що рано чи пізно йому набридне таке становище, й коли він назавжди пішов, не повертаючись, моє серце розбилося на маленькі шматочки.
За ці два роки я працювала, як проклята, віддавалася роботі на всі сто, та які там сто, двісті відсотків. Я добилася своїми зусиллями переведення у МІ6, своїми силами та працею проклала собі шлях із червоної доріжки. І що це мені дало? Самотність!
Я ніколи й нікому не показувала свою слабкість та сльози, крім Марії, яка перший раз витягнула мене з безодні, і другий раз я довірила їй свою таємницю.
У мене був час подумати...
Коли дізналася, що Кріс та Дерек повернулися із завдання, ще й не самі, а зі здобиччю у вигляді зрадника Донавана, набралася хоробрості та зателефонувала Крісу і призначила зустріч в одному з барів Лондона.
— Шерон, не очікував, що ти зателефонуєш!
Я підняла голову та легко усміхнулася. Він присів навпроти та, схиливши голову, пильно поглянув.
— Що ти хотіла? — не відводячи погляду, спокійно запитав.
Я так хвилювалася, що навіть відчула, як ноги почали тремтіти.
— Шерон, що відбувається?
Кріс неочікувано взяв мене за руку. Я підняла голову, спочатку подивилася на наші сплетені руки, потім перевела погляд на чоловіка.
— Давай краще поговоримо в більш спокійній обстановці!
Кріс підняв брови та знизав плечима.
— Якщо тобі тут не комфортно, то давай.
Я все ж таки розповіла Крісу правду. Ніколи не бачила його таким злим. Він став посеред вулиці та почав кричати на мене. Я мовчки вислухала його та, зрештою не витримавши, розвернулася й пішла.
— Шерон!
Кріс наздогнав мене та, схопивши за руку, різко повернув до себе.
— Ти нікуди не підеш, доки не поясниш мені, чому два роки мовчала.
На нас вже почали звертати увагу перехожі. Хтось навіть викликав поліцію, тому прийшлося розбиратися ще хвилин двадцять з ними. Я косо поглядала на Кріса, а сама думала, як би швидше закінчити цю розмову. Коли поліціянти поїхали, Крістофер знову взяв мене за руку та сильно стиснув.
— Тепер ти нікуди не втечеш, Шерон!
— Я два роки тікала не лише від тебе, але й від себе, — зі сльозами на очах сказала. — Я зробила помилку, що раніше не розповіла тобі правду, що відштовхнула, втекла, але я тебе дуже сильно прошу, благаю, відпусти мене. Вже нічого не повернути.
— Навіщо зараз ти мені зізналася? — гаркнув та ще сильніше стиснув руку. — Навіщо? Щоб я знову мучився?
— Ні, це не так! Я просто...
— Що просто, Шерон? І як мені тепер жити з почуттям провини?
Побачивши сльози в очах Кріса, я тяжко зітхнула.
— Ти не винний! — закивала головою. — Я поїхала на завдання, не знаючи, що вагітна. Під час обстрілу мене поранили й... я боялася, що ти не зрозумієш, не вибачиш.
— Ти все вірно зрозуміла!
Кріс відпустив мене та, обернувшись, пішов.
Марія
— Ти дозволив перейти нам обом межу! Дозволив поцілувати себе й думати, що я стала важливою для тебе! Ти негідник, Дереку! Я не лише віддалася тобі, але й відкрила тобі своє серце та душу. А ти весь цей час використовував мене, як приманку?
— Маріє, що за нісенітниці ти говориш?
Дерек поклав троянди на стіл та, стрімко наблизившись, схопив мене за плечі.
— Нісенітниці? — хмикнула та опустила голову. Не думала, що наша зустріч буде саме такою. — Дереку, мене викликали на допит по справі Адамса, Елісон та Френка! І ти не повіриш, — нахмурилася та підняла голову, — в управлінні я зустріла твого шефа!
Дерек округлив очі.
— Що він тобі сказав?
— Сказав, що мене використали, що я була лише планом! Він це сказав, навіть бровою не поворухнув! Ти це знав? — від гніву мене почало трусити.
— Маріє, я все можу пояснити, — тихо сказав.
Я істерично засміялася та, скинувши його руки, відійшла. Відчувши такий невчасний приступ нудоти, рвонула у жіночу кімнату. Через кілька хвилин почула голос Дерека. Вмила обличчя та зітхнула. Від гніву та образи я реально не могла себе контролювати. Зробила вдих, видих та зрештою вийшла.
— Марі, ти все не правильно зрозуміла! Дозволь мені все пояснити!
Я закивала головою.