Марія
Коли ми вийшли з лікарні, вже було темно. Я занурилася у свої думки та мовчала цілу дорогу. Незрозуміле хвилювання та тривога були на серці. Машинально доторкнулася до живота та зітхнула.
— Маріє, вже приїхали!
Повертатися у квартиру, особливо без Дерека, було досить лячно. Ми ще кілька хвилин залишилися сидіти у машині. Ніхто з нас перший не бажав порушити тишу, хоча й Шерон говорила, що сьогодні у нас буде вечір одкровень, але вона також не поспішала розпочати розмову.
Свон відкинула голову на сидіння та продовжувала тримати міцно кермо. Вона виглядала втомленою та засмученою.
— Шерон, — тихо покликала її, — ходімо?
Вона зітхнула та повернулася до мене.
— Збиралася з думками!
— І як? — всміхнулася.
— Тяжко!
Я нахмурилася від її відповіді. Помітила, що Шерон щось хвилює, але зі своїми проблемами та після всього, що пережила, не змогла знайти потрібні слова.
Ми піднялися на мій поверх. Шерон йшла попереду. Вона оглянулася й, коли упевнилася, що все добре, опустила зброю.
— Я тепер постійно буду під наглядом? — намагалася пожартувати.
Вона не оцінила жарт та у квартиру зайшла першою.
— Якщо потрібно, то будеш! — серйозно відповіла.
Я дістала чисті рушники та одяг й передала їх Шерон.
— Дуже люб’язно! — усміхнулася.
— Ванну кімнату сама знайдеш! — усміхнулася у відповідь.
Доки Шерон була у ванній, я почала готувати вечерю. Вона повернулася й сказала, що далі сама приготує, і тепер настала моя черга ванних процедур. Після вечері ми сіли на підлогу та відкрили віскі.
— Елісон Вільямс, — почала говорити Шерон, — вона ж Сара Патриція Джонс — агент, яка була завербованою російською розвідкою й добровільно вступила в організацію «Циклоп». На перший погляд мила й дурненька Елісон проводила операції за межами Європи. Змінила ім’я, зовнішність та вміло домоглася твоєї прихильністі. Вона була зв’язковою між Адамсом та «щуром» із британської розвідки.
— Я одного не можу зрозуміти, навіщо вона прийшла саме до мене працювати? Навіщо я їй? Це якесь божевілля! — розвела руками.
— Це не просто божевілля, Маріє, це бізнес, гроші, викрадення людей, незаконне перевезення зброї, наркотиків та угоди з терористичними організаціями інших країн. Вони хотіли мати вплив не лише на британську агентуру, а ще завербовували у свої ряди офіцерів розвідки різних країн й на жаль, Маріє, ти стала лише жертвою у цій безпощадній грі.
— Елісон... тобто, Сара сказала, що не працює з Адамсом.
— Так, не працює, точніше сказати, вже не працює.
— Тобто? — взяла стакан в руки та надпила віскі, але в наступну хвилину від новини, яку озвучила Шерон, подавилася та почала кашляти.
— Пітер Адамс декілька тижнів назад був вбитий.
— Що? — ледве видавила з себе слово, адже продовжувала кашляти.
— Пітер занадто багато знав і був непідконтрольним, а це організатору «Циклопу» не потрібно було. Його ім’я використали та навмисно зробили з нього «вселенське зло», за яким потрібно ганятися по всій Європі. Розвідка обробила інформацію, яку отримали від Райта, й тепер ми знаємо, хто стоїть за «Циклопом». Крістофер та Дерек... вони проводять спецоперацію в Алжирі, а мене Кріс попрохав приглянути за тобою.
— О, Боже, як усе складно! — видихнула та схилила голову.
Я одним махом випила віскі та знову закашлялася. Мене мучила ще одна історія, тому вирішила не тягнути й прямо запитати. Шерон кілька хвилин мовчала та дивилася в одну точку.
— Коли я познайомилася з Крісом, то не знала, що ти його зведена сестра, — сумно усміхнулася. — Саме він завербував мене у МІ5 та став моїм... куратором. — Помітивши в очах Шерон сльози, я взяла її за руку. — Ось так буває у житті, Маріє.
— Шерон, чомусь мені здається, що це не вся історія.
Вона махнула головою та розридалась. Я обійняла її.
— Через роботу та постійні змагання з агентами чоловіками я втратила дорогоцінне. Я працювала... працювала, щоб доказати всім, що зможу, сильна, але... не змогла зізнатися собі, що за кар’єрною погонею також втратила сенс життя та в одній з операцій була поранена й... втратила дитину. Я втратила дитину Крістофера!
Я округлила очі та тяжко зітхнула.
— Шерон, а Кріс... знає? — тихо запитала.
Вона відсторонилася від мене та витерла сльози.
— Не знає, і не повинен дізнатися! — різко сказала та піднялася.
— Почекай, я не маю ніякого морального права втручатися у ваші відносини, але... він повинен знати!
— Маріє, після втрати дитини я розірвала з Крістофером відносини! Як ти вважаєш, як він прийме таку новину? Кріс ніколи не вибачить мені. Це лише мій тягар та провина, і я не хочу, щоб Крістофер вважав себе винним.
— Ти ще й досі кохаєш його? — з надією запитала.