Розділ 14

Марія

Як часто ви помічали, що ваша душа прагне того, від чого відмовляється ваш розум? Погодьтеся, так буває доволі часто. Ви працюєте на роботі, до якої вже звикли і яку виконуєте «на відмінно», хоча вона і перестала приносити вам хоч якесь задоволення, спілкуєтесь з тими, з ким давно знайомі, хоча розумієте, що часом ці люди тягнуть вас на дно.

Ми всі залежні, просто залежності в кожного різні: в когось залежність від алкоголю, в когось від нікотину, в когось від нав’язаних суспільством правильних моделей поведінки, ніхто з нас по-справжньому не знає внутрішньої свободи! Кожен ваш вислів і слово всі завжди сприймали й сприйматимуть лише в рамках своїх можливостей, і їм абсолютно начхати, що ви намагались повідати набагато більше, ніж вони могли зрозуміти! Душа вимагає дати їй кисню, і я зараз не про той, яким ми дихаємо, а про той, що наповнить її по-справжньому і дасть сили зробити те, чого найбільше прагнемо і в чому боїмось часом зізнатись навіть самим собі!

Ми всі народжуємось з великою душею і, як правило, губимо її частки в погоні за ідеалами, котрі нам не потрібні. Просто нас так навчили ще в дитинстві, що так має бути, та ми біжимо, але не розуміємо навіщо і куди. Прибігли, витратили сили, втратили сенс, загубили себе, а чого хотіли насправді так і не знайшли в цій безглуздій погоні. Зупинились і зрозуміли, що час — втрачено, сил майже не залишилося, задоволення від пройденого шляху немає ніякого, і я не про задоволення фізичних потреб, а про моральне задоволення, відчуття внутрішньої гармонії та спокою, які ми часом пригнічуємо, бо вони «якісь неправильні», хоча насправді правильні лише вони!

Ми можемо втамувати будь-які свої фізичні бажання, а от з моральними все складніше, так вже склалось у нашому суспільстві, що потреби тіла ставлять вище ніж потреби душі. У кожного з нас свої погляди, бажання, потреби та ідеали. Кожен з нас за чимось біжить, бо вірить, що біжить не даремно, і цінним вважає те, що закладено у ньому самому. Який шлях виберете ви?

Після від’їзду Дерека настрій був мінливий. Я не хотіла його відпускати, хоча й розуміла, що прийдеться, і це розуміння боролося з почуттями та бажанням бути поряд саме із цим чоловіком.

«Я закохалася?» — запитувала себе, і розум та серце відповідали одноголосно: «Так»!

День розпочався з очікування таксі, адже моя машина була на ремонті, та неочікуваної появи біля офісу Стівена з букетом червоних троянд. Лише його не вистачало для повного щастя!

Бажання бачити, тим паче розмовляти з ним зовсім не було, але Стівен із поглядом цуценя сказав, що хоче зі мною поговорити. Я зупинилася та, посміхнувшись, відповіла, якщо хоче поспілкуватися зі мною, нехай запишеться на аудієнцію у мого секретаря.

Він нахмурився.

— Марі, мені саме ти потрібна, а не твої психологічні штучки! — фиркнув. — Хочу повернути тебе! Я... кохаю тебе!

Я закотила очі.

— А ти не хочеш дізнатися, що я хочу? — склала руки на груди. — Тобі не цікаво, яка моя думка?

— Марі, перестань! — хмикнув. — Після нападу в готелі я дуже сильно хвилювався за тебе! І до речі, я також постраждав.

Я дивилася на чоловіка й не могла повірити, що колись була закохана у нього. Ілюзія розвіялася... у мене був жахливий смак на чоловіків, принаймні на цього, так точно.

— Хвилювався? — нахмурилася. — Так чому ж ти раніше не знайшов мене?

— Марі...

— Досить! Скажи чесно, навіщо приперся? І взагалі, як ти опинився на тій вечірці?

— Я працюю в компанії Синтії Блейк! — посміхнувся. — І сама доля звела нас на вечірці!

Через кілька хвилин мовчання, забрала букет із його рук. Я знала, що зроблю зі Стівеном та прекрасними й невинними трояндами.

— Божеее, — почала сміятися, — який же ти меркантильний мудак. Ти хочеш моїми руками зробити собі кар’єру у компанії Синтії?

Стівен хотів щось заперечити, але я, міцно взявши букет в руки, почала бити ними чоловіка. Він щось кричав та закривався руками від моїх ударів. В цей кумедний та божевільний момент мені було байдуже на перехожих та його крики. Коли остання троянда впала, я видихнула та забрала пасмо волосся з обличчя.

— А тепер пішов геть!

До мене підійшов охоронець.

— Міс Реймонд, з вами все добре?

— Так, звичайно! — усміхнулася та викинула те, що залишилося від троянд у смітник.

— Божевільна! — викрикнув Стівен. — Тобі лікуватися потрібно!

Розвернувшись, швидкими кроками направилася в офіс, але, помітивши свою клієнтку, зупинилася.

— Браво, Маріє! — всміхнулася жінка та поплескала в долоні.

— Вибачте, Сьюзен! Не очікувала, що ви станете свідком такої сцени.

— Мені все сподобалося! Інколи варто показувати свої емоції та не соромитися їх.

Я засміялася та пропустила Сьюзен вперед.

— Привіт, Елісон! — зайшовши в офіс, привіталася.