Розділ 12

Марія

Тіло ще й досі відчуває його тепло, а вуста — ніжність. Після того, як Дерек поїхав, я не находила собі місця. Поглянула на годинник: була третя ночі. Зітхнувши, повернулася в ліжко та, закутавшись у простирадло, заплющила очі в надії, що зможу заснути.

Внутрішнє погане передчуття не давало спокою. Я крутилася на ліжку, як та дзиґа, й зрештою почувши шум на подвір’ї, тихо встала та підійшла до вікна. Ось тут мене чекав неочікуваний та поганий, дуже поганий сюрприз!

Кілька чоловіків наближалися до будинку. Скільки їх було, я не змогла розгледіти, і хто це були взагалі не розуміла. Скинувши піжамні штани та одягнувши джинси, взула кросівки та тихо спустилася донизу.

Дідько... телефон розрядився, й Дерек кудись поїхав. Не встигла я добігти до кухні, як позаду себе почула вибух.

— Маріє! — пролунав досить знайомий чоловічий голос. — Маріє, ми не завдамо тобі шкоди, тому краще вийди по-хорошому!

Ага! Дурепу тут знайшли!

Я дійшла до кухні та схопила ніж. Але куди далі тікати, не розуміла. Правду в народі говорять, що у страху очі великі.

— Маріє!

Хтось включив світло. Від несподіванки я прикрила очі та, тримаючи попереду себе ніж, відступила.

— Ну привіт, міс Реймонд!

— Френк? — я пізнала цей клятий голос. Втупилася в чоловіка, який націлив на мене зброю. Поряд із ним стояв Біллі Едвардс та ще двоє невідомих чоловіків.

— Маріє, тішимося, що тебе знайшли. Правда, Біллі?

— Я не дуже рада, шакали! — гаркнула та зробила кілька кроків до дверей. Шкода, що у темряві не помітила їх.

— Маріє, давай ти не будеш чинити опір.

— Френк, давай ти заберешся разом із Біллі та своїми маріонетками.

— Досить! — гаркнув незнайомий чолов’яга. — Забираємо її, шеф чекає!

Я рвонула до дверей, але хтось схопив мене за волосся. Різко повернувшись, ножиком завдала удар у руку.

— Стерво! — заволав Біллі та вдарив мене в обличчя.

Від удару в очах потемніло.

Френк Дуглас та Біллі Едвардс у свій час служили разом з Адамсом, і саме вони були нападниками перший раз та залишили шрами на спині. Від розуміння того, що я знову стану жертвою цих двох головорізів Адамса, по щоках потекли сльози. Я скотилася по стіні.

— Маріє, — навпроти мене присів Френк, — я не хочу більше тобі завдавати шкоди, тому будь слухняною дівчинкою.

Він витер сльози на щоках. Я підняла голову та плюнула чоловіку в обличчя.

— Мерзотники! — крикнула. — Я краще загину тут, ніж піду з вами!

— Досить із нею говорити! — тримаючись за поранену руку, заволав Біллі.

Страх, біль та ненависть перемішалися воєдино.

— Маріє, ти стала лише пішаком, — засміявся Френк та витер обличчя. — Нам потрібний Дерек Райт та його компромат про нашу організацію, а ти потрібна Райту! — знизав плечима.

— Ти помиляєшся, — примружила погляд і глибоко вдихнула, — я не потрібна Райту!

Наскільки вистачило сили, відштовхнула від себе Френка. Позаду чоловіків почувся шум та декілька приглушених пострілів.

— Він тут! — крикнув Біллі та накинувся на мене.

Я схопила його за поранену руку та надавила на неї.

— А тепер ти відчуй біль, мерзотнику!

Вільною рукою Біллі схопив мене за горло. Я вчепилася нігтями йому в обличчя. Задихаючись, почала закривати очі.

Поряд пролунали постріли. Ледве відкривши повіки, побачила, що Біллі впав додолу. Відступила та, тримаючись за шию й хапаючи повітря, судомно почала кашляти. По щоках знову потекли сльози. Схилилася об стіну й повільно сповзла додолу. Гуркіт, крики людей, постріли... все ніби проходило мимо мене. Я сиділа на підлозі й не могла відвести погляд від мертвого тіла Біллі. Шок... переляк, я обхопила себе руками й відразу не зрозуміла, як мене хтось штурхає за плечі.

— Марі! Маріє!

Підняла голову та побачила перед собою Дерека. Потягнулася до чоловіка та міцно обвила його шию руками.

— Вони... всі загинули?

— Не думай про це, Марі.

Дерек допоміг мені піднятися. На кухні, у вітальні та на подвір’ї були незнайомі люди у чорній формі та зі зброєю в руках. Опинившись на вулиці, глибоко вдихнула.

— Все закінчилося, мила, — підтримуючи мене за плечі, сказав Дерек.

— Нічого не закінчилося! — гаркнула. — Доки Адамс живий... — перевела погляд та оглянулася по сторонах.

З будинку у наручниках вивели пораненого Френка та ще одного чоловіка. Я відштовхнула від себе Дерека та на ватних ногах пішла в сторону Френка. Чоловіки у формі зупинили мене.

— Френку! — викрикнула я. — Скажи мені, як бути зрадником?

Чоловік зупинився та озирнувся.