Розділ 11

Дерек

Всі мої плани накрилися!

Зберігав спокій, адже не хотів ще більше налякати дівчину, яка була поряд та спокійно відпочивала на пасажирському сидінні. Я поїхав на південний захід від Лондона, а саме у напрямку до містечка Вайтголл, яке знаходиться за шістдесят дев’ять кілометрів від Лондона в графстві Гемпшир, округ Іст-Гемпшир.

Поглядаючи на сплячу Марі, подумав, що вона так невчасно з’явилася у моєму житті, але покинути її вже не можу. Вона увірвалася у мою буденність, як ураган: розумна, з характером, відчайдушна, мила й до біса сексуальна. Я не з тих чоловіків, які втрачають розум від красунь, але поряд з нею я вже втратив останній здоровий глузд. Якби мені гидко не було від думки, що прийде час і я змушений буду попрощатися з нею, а почуття прихильності, те кляте почуття не дає мені спокою.

Я гнав машину, перебуваючи у своїх думках, вчасно не увійшов у поворот, й машину занесло. Марія відразу ж прокинулася.

— Що відбувається? — злякано запитала та замотала головою.

Я пригальмував.

— Вибач...

Марі видихнула.

— Дереку, ти втомився, — лагідно сказала та доторкнулася до плеча. — Давай краще я сяду за кермо. Скажи адресу, подивлюся дорогу по навігатору.

Я зупинився на узбіччі.

— Гаразд, — відповів.

Наступну частину дороги до містечка ми їхали мовчки. На вулиці вже почало світати, й в дорозі ми зустріли перші промені сонця. Проїхавши ще один поворот, нарешті заїхали у містечко Вайтголл.

— Дереку, я дуже сильно їсти хочу, — стиснула кермо та зітхнула

Я повернув голову та усміхнувся.

— Марі, я знаю одне чудове місце. Впевнений, що воно тобі сподобається.

Вона, на мить повернувши голову, усміхнулася.

— Я тобі вірю, — лагідно сказала.

Лише три слова, а скільки в них закладено сенсу. Від її слів в душі розпочав бушувати тайфун! Видихнув та засунув свою неочікувану сентиментальність якомога далі.

Ми зупинилися біля кав’ярні. Я поглянув на годинник, до відкриття залишилося тридцять хвилин. Марі першою вийшла з машини, слідом за нею і я.

— Я так хочу їсти, що думати ні про що інше не можу, — засміялася та присіла на капот машини. Я вмістився поряд.

— Як ти себе почуваєш?

— Голова болить, й таке відчуття, ніби по тілу колом проїхали, — нахмурилася.

— Мені дійсно шкода, що все так трапилося! — зітхнув та опустив голову.

— О, ти знову показуєш себе з іншої сторони, — засміялася.

Я підняв голову та повернувся до неї. Вона знизала плечима.

— Дуже цікаво почути, на твою думку, — склав руки на груди, — яка моя інша сторона?

Помітив, як на її щічках з’явився рум’янець. Вона схилила голову набік.

— Ти можеш бути дбайливим, щирим та... милим.

Я всміхнувся та неочікувано навіть для себе потягнувся до Марі й обійняв її за плече.

— Милим мене ще точно ніхто не називав! — хмикнув, а насправді від її слів в душі радів, як мала дитина.

— Рада, що я перша! — притулилася й схилила голову мені на плече.

Доки чекали відкриття кав’ярні, почали говорити про нейтральні теми: погоду, спорт й навіть поговорили про політику та військову службу. З її розповіді я дізнався, що першим військовослужбовцем, з ким розпочала працювати Марі, як військовий психолог, була якраз Шерон Свон.

— Я з нею працювала майже пів року, — неочікувано сказала.

— Гм... довго ти їй приділяла увагу!

— Така моя робота! — знизала плечима.

— Мені варто подумати, можливо, зрештою і я погоджуся на сеанс психотерапії. Все ж таки пів року...

Вона голосно засміялася.

— Вибач, але тепер не зможу надати тобі кваліфікаційну допомогу після того, що ми з тобою пройшли. Етика психолога!

— Розумію, — спокійно відповів.

— Шерон сказала, що мій рідний брат Ентоні був завербований розвідкою, і його вби...

Марі замовкла на пів слові. Я повернув голову до дівчини та поцілував її у маківку.

— Маріє, майже будь-яка робота ризикована, а наша тим паче.

— Тільки не говори, що ви не можете через свою роботу мати до когось прихильність, почуття кохання чи родину? — Марі голосно фиркнула та відсторонилася.

— Не буду такого говорити! — відповів.

Коли відкрилася кав’ярня, вона схопила мене за руку й промовила:

— Ходімо, а то я тебе точно можу покусати.

Я усміхнувся від її слів. Це було сказано різко, але так мило...

Ми стали першими відвідувачами кав’ярні.

Марі запитала в офіціанта, де жіноча кімната, й рвонула туди.