Розділ 5

Дерек

Після обіду я навідався в офіс до Марії. Особисто вона не дуже добре сприйняла мою появу, проте секретар посміхалася на всі тридцять два зуби. Про себе відмітив, що досить дивна ця Елісон! Я хмикнув від своїх думок та на кілька хвилин залип на ноги Марії.

— Дереку, чому ви прийшли? — запросивши в кабінет та закривши за собою двері, знервовано запитала.

— Перейдемо спочатку на «ти», — присівши на диван, пильно поглянув на Марію.

Вона опустила очі й примостилася навпроти.

— Якщо вам так буде зручно, то... — глибоко вдихнула, — перейдемо на «ти»!

Марія намагалася контролювати свої емоції, збентеження видавав лише рум’янець на щоках. Мені стало цікаво спостерігати за нею.

— Я прийшов не заради того, щоб ти проводила зі мною психологічні тренінги!

— Тоді навіщо прийшов?

— Кріс хвилюється за тебе, — знизав плечима. — Прийшов перевірити, як ти!

— Дякую, це дуже мило! Дозволь я тоді перша дещо скажу, — лагідно сказала.

Я кивнув.

Вона встала з крісла та повільно почала ходити по кімнаті. Не відводячи погляду, спостерігав за кожним її рухом.

— В основі агресивної поведінки людини знаходиться така емоція, як злість, причому від легкого роздратування до нестримної люті. Дереку, коли ти останній раз відчував злість?

Я хмикнув та прикусив до крові нижню губу. Опустив голову та схрестив пальці на руках.

— Це було вчора? — через кілька хвилин запитала.

Я підняв голову та з-під лоба поглянув.

— На противагу поширеній думці, що злість це дуже шкідлива емоція і бажано її уникати або стримувати чи придушувати, хочеться зазначити, що вона є дуже важливою і корисною, — продовжила говорити далі. — Саме злість фокусує нашу увагу на загрозах, що можуть нам зашкодити, мобілізує наше тіло та психіку до боротьби або втечі від ворога, сповіщає супротивнику, що ми будемо відстоювати свої межі чи інтереси. — Я не став перебивати чи суперечити, адже її мелодійний голос був досить привабливим, в принципі, як і вона. — Проблемною злість стає лише тоді, коли виникає занадто часто, занадто сильна або така, що суттєво впливає на наше життя негативним чином: псує стосунки, призводить до руйнування сталих відносин, є невиправдано деструктивною щодо речей чи людей. — Вона присіла поряд. — Дереку, ти розумієш, що я намагаюся тобі сказати? Коли ти вперше відчув приступ агресії?

Я не хотів пригадувати, але вона знову запитувала й запитувала. Знову говорила, намагаючись достукатися до мене.

— Коли прокинувся у лікарні з поранням грудної клітки та плеча й дізнався, що мої товариші загинули, — неочікувано почав говорити. — Нашу групу здали. Ми стали гарматним м’ясом...

— Я розумію твій біль від втрати, — вона доторкнулася до руки. — Але, Дереку, ти зможеш сам контролювати свої емоції та почуття?

Я нахмурився та повернувся до неї.

— Маріє, я не завжди можу контролювати злість! Я такий же, як у всі люди: прагматичний та егоїстичний. Вчора я зірвався, — вигнув брови та перевів погляд на її губи, — але поряд був Кріс і ти, причому твоя розповідь та зухвалість змусила мене перемикнутися.

— Зухвалість? — засміялася. — Ти це серйозно? — вона продовжувала тримати мене за руку. — Я, звичайно, можу дати тобі багато порад, але мені потрібно знати більш детальну історію...

— Ні! — різко сказав й, піднявши голову, подивився в очі. — Без деталей!

Вона забрала руку й видихнула. У кабінет хтось постукав, і на порозі з’явилася Елісон.

— Маріє, ти просила нагадати, що сьогодні вечірка у готелі Blakemore Hyde Park.

— Елісон, ти вже говорила мені, дякую!

— Ну... можливо, тоді містер Райт бажає чай чи каву?

Я хмикнув.

— Елісон, — обурилася Марі, — якщо ти будеш потрібна, я покличу тебе!

Білявка фиркнула та, виходячи з кабінету, підморгнула мені. Я усміхнувся.

«Вечірка. Дуже цікаво», — подумав про себе.

Коли Елісон вийшла, ми неочікувано піднялися разом. Вона так близько була, що я не лише вдихнув її парфуми, але й відчув помірне дихання. Мені сподобався її запах: одночасно яскравий та елегантний аромат, що увібрав в себе зухвалість та ягідно-квіткове шаленство.

Марі підняла голову.

— Якщо у вас все, містере Райт, то не смію затримувати! — усміхнулася куточками губ.

— Я тебе чимось роздратував? — примружився. — Чому знову на «ви»?

— Вибач, — відвернулася. — У мене зараз наступний клієнт, тому...

— Я зрозумів! — кивнув, й вона відступила. — Бувай, Маріє!

Я легко доторкнуся до її ліктя. Вона сіпнулася й нахмурилася. Вийшовши з кабінету, побачив, що у холі сиділа молода жінка. Вона кивнула мені та усміхнулася. Коли двері за нею закрилися, я підійшов до Елісон.

— Містере Райт, вам потрібна моя допомога? — провела пальчиком по моїй руці.