Розділ 5

Дерек

Після обіду я навідався в офіс до Марії. Особисто вона не дуже добре сприйняла мою появу, проте секретар посміхалася на всі тридцять два зуби. Про себе відмітив, що досить дивна ця Елісон! Я хмикнув від своїх думок та на кілька хвилин залип на ноги Марії.

— Дереку, чому ви прийшли? — запросивши в кабінет та закривши за собою двері, знервовано запитала.

— Перейдемо спочатку на «ти», — присівши на диван, пильно поглянув на Марію.

Вона опустила очі й примостилася навпроти.

— Якщо вам так буде зручно, то... — глибоко вдихнула, — перейдемо на «ти»!

Марія намагалася контролювати свої емоції, збентеження видавав лише рум’янець на щоках. Мені стало цікаво спостерігати за нею.

— Я прийшов не заради того, щоб ти проводила зі мною психологічні тренінги!

— Тоді навіщо прийшов?

— Кріс хвилюється за тебе, — знизав плечима. — Прийшов перевірити, як ти!

— Дякую, це дуже мило! Дозволь я тоді перша дещо скажу, — лагідно промовила.

Я кивнув.

Вона встала з крісла та повільно почала ходити по кімнаті. Не відводячи погляду, спостерігав за кожним її рухом.

— В основі агресивної поведінки людини лежить така емоція, як злість — причому в усьому діапазоні: від легкого роздратування до нестримної люті. Дереку, коли ти востаннє відчував гнів?

Я хмикнув, намагаючись приховати роздратування. Опустив голову, міцно зчепивши пальці в замок так, що аж побіліли кісточки.

— Це було вчора? — в її голосі прозвучала м'яка, але наполеглива вимога відповісти.

Я підвів голову й важко поглянув на неї з-під лоба, зустрівшись із її спокійними очима. Цей зоровий дуель тривав лише кілька секунд, перш ніж вона знову перехопила ініціативу.

— На противагу поширеній думці, ніби злість — суто шкідлива емоція, якої бажано уникати, стримувати чи придушувати, вона насправді дуже важлива й корисна, — продовжила говорити, не зводячи з мене очей. — Саме гнів фокусує нашу увагу на загрозах, мобілізує тіло та психіку до боротьби або втечі, сповіщає супротивнику, що ми захищатимемо свої межі чи інтереси.

Я не став перебивати чи суперечити, адже її мелодійний голос звучав досить привабливо — в принципі, як і вона сама. Я мимоволі задивився на те, як у такт словам рухаються її губи, і це на мить послабило мою внутрішню оборону.

— Проблемною ця емоція стає лише тоді, коли спалахує надто часто, є неконтрольовано сильною або руйнує життя: псує взаємини, знищує сталі зв'язки, стає невиправдано деструктивною щодо речей чи людей.

Вона присіла поряд, і я миттєво відчув тепло її тіла та легкий аромат парфумів, що змусило мене внутрішньо напружитися.

— Дереку, ти розумієш, що я намагаюся тобі пояснити? — вона зазирнула мені прямо в душу, ловлячи кожен мій подих. — Коли ти вперше відчув напад агресії?

Я не хотів пригадувати, але вона знову запитувала й запитувала. Знову говорила, намагаючись достукатися до мене.

— Коли прокинувся у лікарні з поранням грудної клітки та плеча й дізнався, що мої товариші загинули, — неочікувано почав говорити. — Нашу групу здали. Ми стали гарматним м’ясом...

— Я розумію твій біль від втрати, — вона доторкнулася до руки. — Але, Дереку, ти зможеш сам контролювати свої емоції та почуття?

Я нахмурився та повернувся до неї.

— Маріє, я не завжди можу контролювати злість! Я такий же, як у всі люди: прагматичний та егоїстичний. Вчора я зірвався, — вигнув брови та перевів погляд на її губи, — але поряд був Кріс і ти, причому твоя розповідь та зухвалість змусила мене перемикнутися.

— Зухвалість? — засміялася. — Ти це серйозно? — вона продовжувала тримати мене за руку. — Я, звичайно, можу дати тобі багато порад, але мені потрібно знати більш детальну історію...

— Ні! — різко промовив й, піднявши голову, подивився в очі. — Без деталей!

Вона забрала руку й видихнула. У кабінет хтось постукав, і на порозі з’явилася Елісон.

— Маріє, ти просила нагадати, що сьогодні вечірка у готелі «Блейкмор Гайд-Парк».

— Елісон, ти вже говорила мені, дякую!

— Ну... можливо, тоді містер Райт бажає чай чи каву?

Я хмикнув.

— Елісон, — обурилася Марі, — якщо ти будеш потрібна, я покличу тебе!

Білявка фиркнула та, виходячи з кабінету, підморгнула мені. Я усміхнувся.

«Вечірка. Дуже цікаво», — подумав про себе.

Коли Елісон вийшла, ми неочікувано піднялися разом. Вона так близько була, що я не лише вдихнув її парфуми, але й відчув помірне дихання. Мені сподобався її запах: одночасно яскравий та елегантний аромат, що увібрав в себе зухвалість та ягідно-квіткове шаленство.

Марі підняла голову.

— Якщо у вас все, містере Райт, то не смію затримувати! — усміхнулася куточками губ.

— Я тебе чимось роздратував? — примружився. — Чому знову на «ви»?