۞Ѫ۞

– А я ж попереджав капітана…

– Брандерсона, – підказав я.

– Так, Брандерсона, саме так, – доктор Сквеллоні ходив по моїй палаті, виливаючи все своє обурення, а мене починало нудити від самого лікаря, що мелькав перед очима туди-сюди. – Я ж казав йому, що Вас, Магістре, не слід турбувати ще щонайменше кілька днів. Струс мозку, опіки, переломи, порізи – це серйозно. І у Вашому віці особливо, так. Але він показав мені послання від Голови Ради, а пані Голова Робінсхолм буває дуже...

– Переконливою? – знову підказав я.

– Наполегливою, так, – кивнув лікар, потираючи перенісся. – Але тепер я Вас звідси не випущу, Магістре Ранддар, поки Ви не будете достатньо здорові, щоб самому піти, пританцьовуючи.

– Ви надто суворі, док, – пробурчав я.

– Суворий? Я суворий?!.. – обурився Сквеллоні, підстрибуючи та розмахуючи руками. – Вас знову привезли ледве живого. У Вас був больовий шок, Магістре, так. Від больового шоку можна й померти. Наслідки струсу теж зіграли свою роль, так. Але тепер жодне запрошення чи вимога від самої пані Голови не допоможе. Та хоч від привида Першого Імператора!

Я не став сперечатися з лікарем, тому що він мав рацію. Мене доставили в лікарню в жахливому стані (і це я не про те, що я лежав непритомний у власній блювоті), і дбайливі магомеди знову накачали мене коктейлем зі знеболювальних, цілющими заклинаннями та занурили в сон ще на дві доби.

Чи варто говорити, що я пропустив усе – не прилетів до Ханни Нортвуд, не зміг допомогти Варті у розслідуванні з Майросом МакТереном, та взагалі все. Мій термінал розривався від пропущених дзвінків і повідомлень, і найбільше мені хотілося грюкнути об підлогу і цей новий, аби не розбиратися в хаосі з дзвінків, листів, новин, голосових та текстових повідомлень.

Спіріт встигла мені розповісти, що за цей час Варта затримала Майроса за звинуваченням у вбивстві Ріка. Його батьків також затримали для допиту, але відпустили. Шеф Заккар дзвонив і просив зв’язатися з ним, коли я прийду до тями, не терміново, але бажано. Варта поки що не робила офіційних заяв щодо арешту молодшого МакТерена, оскільки слідство ще не закрите.

Розібратися з усіма питаннями, що навалилися, мені завадив лікар Сквеллоні. Він знову обстежував мене, щось вимірював, щось записував і невпинно щось говорив. Покликав медсестру, цього разу молоду та симпатичну, і вона принесла мені мій обід. Обід? Я не їв пару днів, і чи повинен я вважати перше приймання їжі сніданком, або все ж таки обідом?

Мені було все одно, що там було на таці, я просто жадібно проковтнув все, запив соком, поскаржився на відсутність кави та віскі, попросив ще, поскаржився на небажання дати мені добавку, адже все одно Імперія платить, здався і відвалився на подушки відпочивати під настирливе бурмотіння доктора Сквеллоні.

– Але хоча б гуляти мені можна? – запитав я його.

У лікарні був власний парк, така собі райська місцинка, справжній секретний сад у центрі сучасного міста. І великим плюсом було те, що, за словами Спіріт, далеко не вся територія саду була під наглядом, і ми з нею могли нормально поспілкуватися, не побоюючись привернути непотрібну увагу.

Насправді я вже думав про те, щоб «зателефонувати» Спіріт зі свого термінала, навряд чи хтось виявлятиме надто пильну цікавість, кому дзвонить і з ким розмовляє старий Ранддар. Нічого цікавого.

– Можна і потрібно, так, – енергійно закивав лікар, для різноманітності зупинившись і переставши знущатися з мого травмованого вестибулярного апарату. – Сьогодні теплий сонячний день, і Вам пора розім’яти ноги після двох діб зцілювального сну. Сестра Меліс принесе Вам штани та халат для прогулянки, так. І рекомендую Вам одягнути протисонцеві окуляри, Магістре. Вашій голові так буде легше, повірте. До речі, на Вас чекає відвідувач! Я попрошу її почекати на Вас у саду, якщо Ви не проти.

Її? Значить, точно не капітан Брандерсон. Мені навіть трохи полегшало.