۞⅌ℵ

Виявилося, що цього разу переможцем став сер Ленс Стреммерфілд. Треба ж! Його останні перегони, і він піде з великого спорту, знову підтвердивши свій чемпіонський титул. Я був радий за нього. Як один старий за іншого в цьому стрімкому сучасному світі, де нам давно час було б поступитися дорогою молодим.

Мій вихід із перегонів викликав в учасників інтерес, але коли вони отримали повідомлення, що з траси зійшла ще й Анческа Аніманера, не всі пілоти змогли продовжити перегони з тією ж незворушністю. Їх мала турбувати така екстраординарна подія, це їх відволікало і ледь помітно сповільнювало.

Цікаво було дізнатися, що Гектор Муервос явно шукав мене на трасі, щоб поквитатися за свою ганьбу на дуелі, та й за решту образ, напевно. Не знаю, які у нього були плани, але траса розвела нас у різні зони М’ясорубки, і на спробах прокласти маршрут ближче до мене чаклунійський перегонник втратив дорогоцінні секунди. А вихід Анчески посилив його поведінку, на записах його манера керування картом виглядала більш агресивною та нервовою.

І, можливо, єдиним, хто не втратив холоднокровності, був сер Ленс, який впевнено і непохитно скорочував розрив з лідерами перегонів і прийшов до фінішу першим, всього на сім десятих секунди обійшовши Муервоса і на півтори секунди швидше за перегонника з Бірландії.

Після загрози терактів у будівлі Ради панували параноя та підвищені заходи безпеки. І навіть присутність капітана Брандерсона не позбавила мене проходження через усі процедури ідентифікації та сканування гвардійцями Секретного Ордена.

З моїм гіпсом та пов’язками це й так зайняло трохи довше. А мої артефакти зазнали особливо прискіпливого вивчення. Чарівну паличку я забрав у кареті, дбайливо упаковану в металеву коробку з м’яким ущільнювачем.

Виглядала вона не дуже – закорочений енергетичний контур заклинань випалив усі внутрішні ланцюжки, і я не був певен, чи зможу відновити паличку дідуся. Але в мене не було з цього приводу особливого жалю, адже того дня вона врятувала мені життя. Та й не мені одному, якщо вже на те пішло.

Я здав паличку на зберігання службі безпеки Ради, але мою тростину вони довго і ретельно перевіряли. Відсутність магії викликала ще більше підозр. Як і в мене, власне. Зрештою, мені її неохоче повернули, визнавши просто марною палицею.

Я не став розповідати цим молодим хлопцям, що коли ми боролися з ракшасами, я надивився на вмілих ракшаських воїнів, у чиїх руках така звичайна тростина могла стати небезпечною зброєю. Боюся, згадай я про це, і мені довелося б шкутильгати до кабінету Голови на своїх двох.

Маргарет зустріла мене, вставши з-за столу, і кивком відпустила Брандерсона. Я обережно сів у крісло, не чекаючи запрошення і намагаючись не морщитись від болю в коліні, стегні та ребрах. Не відмовився б від віскі.

– Виглядаєш хріново, – співчутливо вітала мене господиня шестигранного кабінету.

– Ой, Мег, у мене просто дежавю якесь. Тобі варто було б розучити нові репліки, – пробурчав я у відповідь. – У тебе випадково не знайдеться чогось випити?

– Що-небудь знайдеться, – кивнула вона.

Плеснувши мені в склянку щедру порцію чогось темного з кришталевого графина, пані Голова Робінсхолм підійшла до мене та особисто подала напій. Велика честь для старого програмага.

Торф, вересовий мед, деревина ельфійського горіха, свіжий пшеничний хліб, палений цукор, ледь вловний відтінок стиглої дині, терпкувата нотка сушених фіалок і молодого тютюну – неймовірний букет ароматів. Я пригубив цей чарівний напій, і мені в голову вдарила вогняна куля.

Складно описати це відчуття по-іншому. Спочатку щось вибухає у роті, і потік рідкого сонця опускається у шлунок, пропалюючи собі шлях і змітаючи усі перешкоди. А потім сонце встає над горизонтом, осяюючи все яскравим світлом нового дня. Світлом, що має присмак морського бризу, мускатного горіха, добре засмаженого на відкритому вогні тосту із суничним джемом та ванільним кремом.

– Крушити мою твердиню… – пробурмотів я, розплющуючи очі, сповнені сліз. – Що це за напій богів, Меггі?

– «Червона Фурія 64» з приватної колекції засновника віскікурні, шістдесят чотири роки витримки, шістдесят чотири градуси.

– Ельфанутися! – я обережно зробив ще один ковток цього неоціненного еліксиру. – Їх же було виготовлено лише шістдесят чотири пляшки! Мммммм… Тепер я навіть прощаю твоє неввічливе привітання.

Я закотив очі, насолоджуючись цим рідкісним і неймовірно дорогим напоєм. Заради цього варто було пролетіти весь шлях із Нью-Орк Сіті. Та заради такого віскі варто було пройти через усю цю смертельно небезпечну гру в детективів, перегонників та жорстокі портові розборки. За такий віскі я б навіть продав душу оркам.

– Але ти справді виглядаєш паршиво, Саджаре, – усміхнулася Маргарет, присівши на край стола навпроти мене. – Мені шкода, що тобі так дісталося у цьому розслідуванні. Чесно, я не припускала, що все може зайти так далеко.

Строгий костюм, ідеальна зачіска і магічний макіяж на красивому вольовому обличчі надавали їй того самого неповторного повного харизми образу, за який її прозвали Титановою Леді. Але ніяка магія та ніякі косметичні зілля не могли приховати напругу в куточках очей і білки, що почервоніли від хронічного недосипання. Навіть уявити важко, які напружені тижні випали Маргарет з усіма цими загрозами терактів, змовами та розслідуваннями.