۞⅌֎

Перед дверима я глянув у дзеркало – одяг ідеально підійшов за розміром, а м’які туфлі, які я знайшов у згортці, виявилися дуже комфортними. Але в цілому я був досить жалюгідним видовищем: побитий, поранений, бинти, пластирі, гіпс, тростина. Тільки зараз зрозумів, що мене хоча б поголили, поки я був занурений у лікувальний сон. Тільки борода скуйовджена. Добре, до орків це все, я ж не на побачення зібрався.

У коридорі, крім капітана Брандерсона, виявилися шестеро гвардійців Секретного Ордена, які застигли струнко за моєї появи. Я порівнявся з ними, і вони дружно стукнули по грудях правим кулаком, наче вітали офіцера.

– Вони бачили фінал твого протистояння з командою найманців Вессона і вивчили все поле бою, – підказала мені Спіріт. – А ще в мережу просочилося кілька записів загадкового повітряного бою недалеко від Спід Айленду. Запис уже третій день віруситься в мережі, а цим хлопцям випала честь супроводжувати єдиного вцілілого в тій битві.

Я з вдячністю кивнув гвардійцям і підняв праву руку, показуючи, що не можу відповісти належним чином. Але… ці люди врятували мене, і я був їм безмежно вдячний за це. Тому я підняв ліву руку з тростиною і приклав кулак до грудей, намагаючись не вдарити по зламаних ребрах.

Мені хотілося сказати їм дякую, що витягли мене звідти, але серед солдатів не заведено дякувати за таке. Ми просто визнавали заслуги кожного з нас, ми просто виконували свій обов’язок, захищаючи один одного, імперію та її громадян.

Але мені було боляче, що так само як я висловлював свою вдячність і визнання їм, вони віддавали честь мені. Це було несправедливо. Мені? За що? За те, що я майже провалив до фавнів усе, за що взявся? Що самовпевнено вліз у перегони, в яких міг програти все, якби не неймовірні можливості Спіріт?

За те, що вирішив, що мені під силу розслідування, в якому не змогла досягти успіху Варта Нью-Орк Сіті? А в результаті я так ні до чого б і не прийшов, якби не випадковий збіг обставин, в результаті якого я опинився на потрібному карті в потрібний час?

За те, що у нападі параної та гордині вирішив не ділитися здобутою інформацією з правоохоронними органами, а доставити лише офіцеру, якому я довіряв? І в результаті багато разів мало не загинув, ризикуючи так і не передати найціннішу інформацію владі? Безвідповідально ризикуючи багатьма тисячами життів та ще й підвищуючи шанси розв’язати нову війну?

За те, що навіть із крутою експериментальною зброєю та за допомогою унікального штучного духу не впорався з кількома зрадниками та головорізами? За що цим доблесним воїнам було віддавати мені честь? Я підвів їхню довіру, підвів Імперію, підвів тих людей, що покладали на мене стільки надій. Я просто старий програмаг із надмірно роздутим его і зарозумілістю, що вліз не у свою справу і якимось дивом не зіпсував усе…

Я опустив руку, і гвардійці повторили мій жест. Я намагався, щоб сльози від мого сорому не застилали мені очі, і якнайшвидше пройшов між двома рядами бійців Секретного Ордена. Брандерсон з посмішкою чекав на мене в кінці шеренги, він покрокував поруч зі мною, готовий позбавити мене зайвої уваги працівників та пацієнтів лікарні.

Три чорні карети із золотими гербами Імперії стояли біля самого входу, і гвардійці швидко розсілися на місця, залишивши нам з капітаном середню. За воротами лікарні виднілася досить велика група репортерів.

– Це по Вашу душу, Магістре, – кивнув Брандерсон. – Записи Вашого повітряного бою бентежать всю імперію. Варта та Берегова Охорона поки що не виступили з офіційними заявами, але журналісти та фанати змогли чітко розглянути, що всі карети нападників розстріляв не якийсь неопізнаний карт, а «Нічний Шторм». До речі, не просвітите мене, як так сталося, що у Вас у карті було озброєння військового зразка?

Я постарався надати своєму обличчю максимально безневинного виразу, на який тільки був здатний.

– Ах, капітане, я сам отримав цей карт у спадок всього пару днів тому. Ой, забув, вибачте... Ну, за кілька днів до інциденту. А його колишній власник, колишній військовий пілот, певно, трохи модифікував свій перегоновий спорткарт.

– Трохи модифікував, – хмикнув Брандерсон. – Ну так. До речі, якби хтось побачив сліди чи запис бійні у старому порту, тут були б усі репортери Мерканської Імперії, Магістре. Розкажете мені, що ми з хлопцями пропустили там? А я розповім, що пропустили Ви. А то поки що ніхто з нас не має всієї інформації для повноти картини.

Я ще раз коротко переказав капітанові про те, що сталося в М’ясорубці, про те, що вирішив доставити пакет йому особисто, покаявшись, що не надіслав тоді повідомлення з даними усім залученим силовим структурам.

– Я розумію Ваші побоювання, Магістре, – похитав головою Брандерсон. – Для цього були всі підстави. Можливо, Ви маєте рацію, і Вам слід було відразу розіслати дані заступнику директора Кейрі, шефові Заккару і мені. Не ризикуючи, що ми їх не отримаємо. Але Ви не могли знати, що на Вас нападуть так нахабно серед білого дня. І ще одне – боюся, що, якби Ви це зробили, Вессон би не залишив у живих сім’ю Нортвудів. Отже, Ваша параноя врятувала їх.

Він обережно поплескав мене по плечу і відкинувся на своє сидіння, даючи мені час усвідомити все. Через хвилину я досить зібрався з думками, щоб продовжити свою розповідь про те, що сталося над морем, а потім і в старому порту. Звичайно, довелося опустити та підправити ряд деталей, пов’язаних зі Спіріт, але в цілому я намагався не відходити від істини та не прикрашати свої заслуги. Особливо розуміючи, що він теж розуміє, що я мало не провалив усю справу.