۞ѠѦ

– Спіріт, ми виходимо з перегонів!

– Що? Ні, ти не можеш!

– Я повинен, – прогарчав я. – Віддай мені керування.

– Ні, ми ж майже перемогли, Саджаре! – благала вона.

– Віддай керування, Спіріт! – я грюкнув по кнопці аварійного виходу. – Диспетчере, це «Нічний Шторм»! Запитую маршрут евакуації за станом здоров’я.

– Зрозумів Вас, «Нічний Шторм», відкриваю аварійний тунель, – відповів стурбований голос диспетчера. – З Вами все гаразд, сер?

Перед нами розкрився широкий тунель, підсвічений миготливими червоними вогнями стрілок, що направляли карт до виходу з М’ясорубки, і я повернув туди «Шторм».

– Я тобі цього не пробачу. Ти не міг потерпіти лише кілька хвилин? – шипіла у вусі Спіріт. – Я йшла першою, Садже, першою!

– Я добре, диспетчере, спасибі, – відповів я, ігноруючи шипіння Спіріт. – Просто стало погано.

– Потрібна допомога? Медики? Техніки?

– Ні, дякую, виберусь і віддихаюся, пройде.

– Як скажете, «Нічний Шторм». Ви чудово йшли, мушу відзначити.

– Ось бачиш, я чудово йшла! – продовжувала обурюватися Спіріт. – Якби ти не...

– Заткнися! – прогорлав я їй, відключившись від диспетчерської.

– Що? – вона розгубилася від такої різкості.

– Я попросив тебе заткнутися та дати мені подумати.

«Шторм» вилетів з якихось бічних воріт, і я зрозумів, що ми на західному боці острова. Я скинув швидкість, дістав з кишені термінал і ввімкнув його. Набрати заступника директора Кейрі чи його агентів тут на острові? Але чи справді я настільки довіряв йому та Управлінню Безпеки, що втратили свого агента і поки що не просунувся ні в розслідуванні його смерті, ні у запобіганні завтрашній катастрофі?

Чи капітанові Заккару? Хоч його й рекомендували полковник Кенкрідж і шеф Тером, але... Варта теж не надто досягла успіху, списавши смерть Ріка на нещасний випадок. Я швидко зважив усі за і проти, і зрозумів, що з усіх силових структур, що чекають мого сигналу, я найбільше довіряю тому, хто вже одного разу заарештовував мене і тримав під вартою.

– Капітане Брандерсон?

– Магістре, – відразу відгукнувся він, і його схвильоване обличчя вдивлялося в мене, ширяючи над приладовою панеллю, поки я тримав курс до узбережжя, – Ви вийшли з перегонів. На Вас все ж таки напали? Ви неушкоджені?

– Навіть краще, капітане, – похмуро кивнув я. – На мене не нападали, але мені передали посилку.

– Посилку?

– Думаю, це той список, який мали передати Нортвуду.

– Фавн мені в дишель! – вилаявся він. – Ви вже передали дані агентам Нацбезпеки?

– Ммм... Ні, я хотів би передати їх Вам, а Ви вже вирішите, кому в першу чергу передавати їх.

– Ви підозрюєте, що з-поміж наших людей можуть бути зрадники?

– Не знаю, капітане. Можливо. Я параноїк. Тому і відкритим каналом не передаю. Ви зараз в Управлінні Варти?

– Так.

– За скільки дістанетеся до мого готелю? Це на півдорозі до мене.

– Хвилин за сім. За п’ять, якщо натиснути.

– Тоді натисніть. Я вже лечу зі Спід Айленду туди. На «Штормі», порушуючи правила польотів над містом, я теж маю встигнути за п’ять хвилин. А там і вирішимо, з ким ділитися даними.

Я розірвав зв’язок із Брандерсоном, і термінал замиготів, виводячи на екран кілька пропущених викликів від Кейрі, Заккара та Гарвальда, які явно бажали знати, що відбувається. Уявляю, який галас зараз здійнявся, коли «Нічний Шторм» раптово вибув із перегонів, а я ні з ким не зв’язався, а просто полетів у бік Нью-Орк Сіті.

«Сервіс недоступний» – заблимав термінал червоним, показуючи, що зв’язку немає.

– А, горіти вам в орчому пеклі! – загарчав я від досади.

Зазвичай зв’язок на такій відстані від міста має бути стабільним. Але море часто вносило свої корективи до покриття. І вологий морський вітер часто викликав перешкоди чи дірки у зоні зв’язку.

– Спіріт, всі дані пакета потрібно перенести в мій термінал і паличку, зачистивши пам’ять карта.

– Зроблено, – підтвердила Спіріт. – Я зберегла запасну копію в себе.

– Моя дівчинка, – з гордістю похвалив я. – Сподіваюся, ти вже не злишся з приводу перерваних перегонів. Це зараз важливіше. Хто знає, раптом ці кілька хвилин врятують тисячі життів? Або, вийшовши з перегонів, ми ухилилися від нападу на трасі, щоб доставити повідомлення.

– Не злюся, – пробурчала вона, суперечачи власним словам, – але я могла всіх уробити.

– І що? Ніхто не дізнався б, що це саме ти перемогла в перегонах.

– Ти б знав.

– Але тобі не треба мені нічого доводити, Спіріт! Я й так знаю, що ти найкраща, зрозумій.

– Ти справді так вважаєш?

– Звичайно, дитинко, – запевнив її я.

– А якби я була справжньою жін… Садже, у нас компанія, – вона перервала попередню думку та вивела на екран заднього огляду три повітряні судна, що повільно наздоганяли «Шторм».