۞Ѡℵ

Працюючи до ночі, я вимотався настільки, що не міг заснути. Довелося запустити в терміналі снодійне заклинання, щоб бодай кілька годин поспати нормально та відновити сили перед перегонами та засідкою на великого хижака. Байдуже, що керувати «Штормом» під час перегонів треба було не мені, а Спіріт, на мою долю теж вистачало важких завдань.

Я встав о пів на шосту, насилу доповз до душу, щоб привести себе до тями. Вмився, почистив зуби, гладко поголився, старанно пройшовшись чарівною паличкою по щоках і підрівнявши борідку. Потім провів паличкою по волоссю, але вирішив, що звичний легкий безлад на голові, що надавав мені моложавої недбалості, сьогодні недоречний.

Я той, хто я є, і до орків усіх! І якщо мене записуватимуть і транслюватимуть на весь світ, то сьогодні я не старий втомлений програмаг, а колишній військовий пілот Мерканських імперських військ. Сьогодні я стою на сторожі закону та порядку, захищаючи своїх співгромадян, як і півтори сотні років тому.

Я ще раз провів чарівною паличкою по волоссю, роблячи його коротшим, майже до рівня армійського їжачка. Від цього виснажене зморшкувате обличчя стало виглядати суворіше, вилиці сильніше виступати, а кущисті брови домінувати понад іншими рисами. Так, так напевно краще.

Я надів захисний комбінезон і запустив у терміналі тестове заклинання, яке відстежує будь-які спроби втручання у його інтерфейс. Чисто. Можна було на сніданок одягнути щось простіше, але мені сьогодні довго в цьому ходити, тож час звикати.

Я не став брати шолом, і о 6-48 вийшов з номера, щоб пройтися до закладу «У Тітоньки Феї» і там ґрунтовно заправитися. Гарвальд чекав на мене о дев’ятій, щоб зайнятися «Штормом» і моєю підготовкою, тому що перегони стартували рівно опівдні. Мені ще потрібно було за цей час пройти ряд формальностей з організаторами «Перегонів Чемпіонів», але частину процедур МакТерен сам мав запустити о восьмій годині, коли відкриється офіс адміністрації.

Неприємності чекали мене в холі біля ліфтів, в особі двох агентів у темно-синіх плащах із кам’яними обличчями. Мене ввічливо попросили почекати, і за пів хвилини до них приєднався одягнений у старомодний чорний костюм літній високий чоловік з орлиним носом і чіпким поглядом.

– Магістре Ранддар, – скупо усміхнувся він мені, – перепрошую за незручності, але я не хотів з Вами розминутися, а турбувати Вас у номері вважав неввічливим. Заступник директора Кейрі.

Він простягнув мені руку, і я потис її.

– Радий знайомству, сер, – кивнув я.

– Взаємно, Магістре, взаємно, – запевнив він мене. – Ви не проти разом поснідати, щоб не гаяти часу?

Він жестом вказав на їдальню, куди стікалися найбільш ранні відвідувачі.

– Так, – промимрив я, шкодуючи, що мій похід до «Тітоньки Феї» не вдався, і доведеться жувати це сіно, яке подають замість нормального сніданку.

Нас проводили в куток, відокремлений від основного залу невеликою ширмою, і агенти стали за десять футів від нас, щоб не підпускати інших відвідувачів у цю зону.

На мій подив, на столі вже стояла велика тарілка з холодною м’ясною нарізкою, сирами та вареними яйцями. Мисочка вершкового масла. Буханець свіжого зернового хліба був накритий чистою лляною серветкою. Великий срібний кавник стояв на підставці з підігрівальним заклинанням.

– Я думав, що це я розбираюся у високій магії, – здивовано свиснув я. – Але Ви змогли мене вразити, заступнику директора Кейрі.

– Я теж не фанат ельфійської дієти, Магістре, – посміхнувся він, киваючи на одного зі своїх колег, – і попросив агента Уббера доставити нам пристойний сніданок на двох. Хоча мій магомед рекомендує їсти якомога менше м’яса і замислитися про рівень холестерину, але я краще зміню лікаря на того, який дозволить мені їсти все.

Ми посміялися з жарту і взялися за їжу, без зайвих церемоній та дипломатичного розшаркування ніжкою.

– Отже, Магістре, я так розумію, що поки що у Вас жодних результатів, щоб дати нам зачіпки чи наведення?

– Ви маєте рацію, на жаль, – я розрізав все ще тепле яйце, намазав на нього трохи м’якого вершкового масла, посолив і додав трохи свіжозмеленого чорного перцю. – Поки всі гіпотези або ведуть у глухий кут, або виявляються марними. Вчора я намагався запустити складний процес відновлення даних чорної скриньки, але теж поки що безрезультатно. А терміни ж тиснуть.

– Так, до речі, – він, не питаючи дозволу, вийняв з кишені масивний захищений службовий термінал і запустив дві сфери відчуження – одну поверх іншої. – Поки ми не перейшли до більш конфіденційних питань.

У приглушеному освітленні сфери, позбавленої фарб, мій співрозмовник виглядав блідою примарою. Насправді він і був примарою, ведучи свою складну тіньову гру з іншими примарами.

– Отже, який у Вас план, Магістре? – спитав він, відкушуючи сандвіч товщиною в три пальці. – Я думав, Ви з головою пішли у розслідування. А Ви то ганяєтесь із Гектором Муервосом, то взагалі зголосилися брати участь у Перегонах Чемпіонів. І це коли до передбачуваних терактів, можливо, залишилася лише доба. Не хочете пояснити?

Ага, отже, це був наганяй, а не дружнє запрошення на сніданок. Та й з чого раптом дружнє, правда? Питання в тому, чи міг я довіряти цій людині та її Управлінню. Мег сказала, що можу. Але вона могла й помилятися. З міністром оборони Долох’ю кілька місяців тому все вийшло дуже погано. А він був у її уряді. Чи вичистила вона після цього всіх неблагонадійних кар’єристів, чи політика не дозволила копати глибоко?