۞ѠѪ

– Ваша дама чекає на Вас в приватній кабінці. Та, що в кутку, Магістре, – підказав мені бармен.

– Дама?.. – я здивовано почухав потилицю і вказав рукою на зачинені двері кабінки. – У цій?

– Так, – кивнув юнак і підморгнув з кривуватою усмішкою. – Приємно провести час, Магістре.

В інструкції до Зірки Істини було зазначено, що при виконанні я мав право на носіння середнього напівавтоматичного бойового жезла. І міг отримати його у тимчасове користування у міському Управлінні Варти. Зараз, не знаючи, хто чи що чекає на мене за дверима приватної кабінки, я шкодував, що не заскочив раніше за зброєю. Так мені було б спокійніше.

– А як вона виглядає? – спитав я, порівнявшись з барною стійкою, щоб зрозуміти, хто чекав на мене в готелі.

– Мммм, – хлопець пом’явся, але потім зробив невизначений жест бровами та щось показав перед собою руками. – Я сказав би – апетитно.

Я стиснув у кишені чарівну паличку, обережно постукав у двері кабінки та увійшов. Мої очі почали звикати до слабкого червонуватого світла всередині, і я побачив, що на дивані біля столика поважно розвалилася молода дівчина в дуже мінімалістичному рожевому шкіряному бікіні. Довге руде волосся, пофарбоване на кінцях у зелені та фіолетові пасма. Великі очі, густо обведені зеленою смугою фарби на ельфійський манір.

Повинен визнати, бармен мав рацію, і виглядала вона апетитно. Хоча жахливо без смаку і вульгарно навіть для Спіріт. Але якого орка взагалі тут твориться?!..

– Що за?.. – обурився я, готуючись розвернутись і піти. – Спам якийсь. Я не замовляв дешеву місцеву шл…

– Садже, так це ж... – спробувала перекричати мене у вусі Спіріт, але нас обох перервав владний голос дівчини, що чекала на мене.

– Тихіше, Магістре, не кричіть, – одним плавним рухом вона перекотилася, встала з дивана і накинула на плечі двобортний чорний шкіряний плащ. – Нам треба поговорити.

Попри все своє обурення, я зупинився і придивився до неї уважніше. Тепер, коли плащ приховав всі фактори, що відвертали увагу, я зміг краще розглянути обличчя і раптово зрозумів…

– Анческа Аніманера?

– Браво, Магістре! – вона глузливо вдавано поплескала в долоні. – Як я вже сказала, нам потрібно поговорити.

Я дивився на неї. Ця жінка, безперечно, не вписувалася в логіку і будь-які шаблони поведінки. Вона одночасно уникала зустрічі зі мною та шукала її. Вона відмовлялася поговорити зі мною, а потім чекала на мене в готелі з усім цим маскарадом.

Вона здавалася мені небезпечною, насамперед через свою непередбачуваність і незрозумілість, а не через загрозливий зовнішній вигляд. Але якщо вона хотіла спокусити мене, щоб підібратися ближче, то це було сумнівною ідеєю.

– Я б сказав, що після того, як Ви поводилися, нам нема про що говорити. Але насправді я цілий день шукаю Вас, щоб отримати відповіді на свої запитання.

– І Ви їх отримаєте, Магістре Ранддар, запевняю Вас, – вона запрошувальним жестом вказала на диван навпроти неї. – І прошу мені вибачити за те неприємне шоу на острові, як і за цей маскарад. Але, на жаль, все це було необхідно.

Я тільки зараз помітив, що вона говорила бездоганною мерканською без будь-якого бруталійського акценту. Можливо, я її недооцінив. Або вона була не зовсім тією, ким хотіла здаватися. Або і те, й інше.

– Вип’єте зі мною? – вона вказала на тацю зі склянкою віскі та відерцем для льоду. – Бармен люб’язно повідомив, що Вам подобається «Три Мантикори», і я взяла на себе сміливість замовити Вам. Не бійтеся, не отруєно, можете просканувати самі.

Я так і зробив, провівши терміналом навколо склянки та відерця з льодом, все було чисто – ні хімічних, ні магічних токсинів не виявлено.

На столі перед Анческою стояв ледь початий келих ігристого шаманського вина, в якому закручувалися спіралі різноколірних бульбашок та спалахів світла.

– Гаразд, – я сів навпроти неї та пильно дивився їй у вічі, намагаючись зрозуміти, що за гру вона веде.

Люди завжди були для мене загадкою. Мені набагато комфортніше сидіти самому перед терміналом і писати магічний код для різного роду заклинань. З магією завжди простіше, ніж із людьми. Магія логічна, зрозуміла, передбачувана та підпорядковується чітким законам фізики. Її легко прорахувати, запрограмувати та отримати від неї те, що потрібно.

З людьми так не працює. Всі ці почуття, емоції, ірраціональність та спонтанність – це вибиває мене з колії. Мені некомфортно, коли я мушу багато спілкуватися з людьми. З мене вистачає і людиноподібної Спіріт, яка часом буває надто людяною у гіршому значенні цього слова.

І ось, за останні кілька днів мені довелося витримати так багато розмов, відвертості, багатослівності, лицемірства, затаєння, брехні та всіх відтінків між ними, що моя голова буквально паморочилася, мене нудило. І я просто не знав, як мені витримати це і не впасти в напад панічної атаки чи неконтрольованої люті. Все це просто зводило мене з розуму.

А, була не була. Я зробив два великі довгі ковтки «Мантикор» і відчув, як рідке полум’я заповнює якісь порожнечі всередині мене, роблячи життя трохи більш терпимим. Тільки не захоплюватися. На мене ще чекала робота та складні заклинання, які треба було написати до завтра.