۞Ѡ⅌

Я опущу весь потік хитромудрих лайок на всіх відомих Спіріт мовах, з яких я знав всього пару. Пару мов, не лайок. Лайок я знав трохи більше. Я зрозумів лише багато різних особливостей своєї власної анатомії, про які я не здогадувався всі ці роки. Мене здивували діагнози про моє розумове здоров’я та рівень розвитку. Мій магомед ніколи мені не повідомляв нічого подібного, та й навряд чи при таких тяжких діагнозах мене взяли б у бойові льотчики, або я зміг би стати добрим програмагом.

А ось з подробицями стосунків моєї матінки з різними міфічними істотами, при тому з деякими одночасно Спіріт явно перестаралася, і мені довелося сильно накричати на неї. Після цієї розрядки мені трохи полегшало. Сподіваюся, їй також.

Я коротко поділився з Гарвальдом ходом розслідування та відсутністю результатів, не згадавши, що багатьма завданнями прямо зараз займається штучний дух із характером лютогарпії. Не став я посвячувати його і в те, що його друг і партнер по команді був агентом під прикриттям і загинув під час виконання.

Про Зірку Істини розповів. Майже правду. Сказав, що літав у столицю поговорити з Головою Ради, і врешті-решт отримав від неї цей артефакт для проведення розслідування. Натякнув, що в нас з нею... еее... ніби старі стосунки, ні, все вже давно закінчено, нічого такого, що він міг би подумати, але допомогу в розслідуванні вона мені надала. Якось так.

А ось щодо завтрашніх перегонів розмова вийшла неоднозначною. Лінні ледь переконав Гарвальда дати йому шанс і не відмовлятися від участі в Перегонах Чемпіонів. І тут з’являюся я і проголошую, що хочу завтра брати участь замість нього.

Думаю, навіть урівноважена людина зірвалася б від такого. А вже Тіддлстон був не найбільш спокійним і холоднокровним, що, на мою думку, було не кращою рисою для пілота, і тим більше для перегонника.

– Тобто ти вважаєш, що тебе можуть спробувати вбити під час перегонів? – тихо перепитав Гарвальд, коли ми з ним закрилися у тій невеликій будці, яку він називав своїм офісом. – Я вірно тебе розумію?

– Так, є така ймовірність, – погодився я. – У всякому разі, я на це сподіваюся.

Він подивився на мене дивно, ніби побачив перед собою раніше невідомий науці вид чотириокого і шестирукого піксі, який при цьому вільно говорить мерканською.

– Знаєш, – задумливо промовив він після паузи, – Рік завжди здавався мені шибайголовою. Йому подобався ризик, він отримував насолоду від того, що щодня заглядав смерті в очі та виходив переможцем. Але, виявляється, ти ще більший псих, ніж він.

– Насправді він зробив би для мене те саме. Але якщо я правий у своїх припущеннях, то це наш шанс узяти тих, хто вбив Ріка. Та й ризик не такий вже й великий. Попереджений – значить озброєний. Ріка вони застали зненацька. А зі мною так не вийде. Оскільки я не просто знаю, що вони можуть спробувати це зробити. Я на це чекаю, я приготую для цих гоблінів кілька неприємних сюрпризів.

– А якби летів Лінні, йому загрожувала б небезпека?

– Не знаю. Чесно. Думаю, що ні. Швидше за все, «Червоні Раптори» ні до чого, і справа була не в конкуренції, а в старих політичних рахунках, які хтось вирішив звести. І, коли я в це вліз, наступив комусь на хвіст, тобто є шанс, що вони вирішать повторити свій трюк.

– Мені здається, варто сказати Лінні, що ти не просто робиш це, щоб розкрити смерть Ріка, а ризикуєш життям, – зауважив МакТерен.

– Краще не треба, – похитав головою я. – Чим менше людей знає про наш план, тим більше шансів, що в нас вийде.

Гарвальд запустив пальці у скуйовджену бороду і нервово смикав рудуваті пасма.

– Добре. Але, коли все закінчиться, ми повинні розповісти Тіддлстону все, домовилися?

– Все, що можна буде. Домовилися.

Ми вдарили по руках і зайнялися підготовкою до завтрашніх перегонів. Гарвальд підібрав мені один із тренувальних льотних захисних комбінезонів, який пасував мені за зростом та комплекцією. І шолом, який злегка пах потом, але захистить мене від можливих пошкоджень.

Матова сіра шкіра з червоними вставками в кольорах «Рапторів» і з лого на грудях – у такому костюмі я здавався молодшим і стрункішим. А сивина у волоссі надавала швидше харизми, ніж відчуття старості. Дивлячись на себе в дзеркало, я згадав себе молодого – лейтенанта Саджара Ранддара, безстрашного льотчика-штурмовика.

Поруч зі мною стояв старший лейтенант Рік Нортвуд, командир ланки з п’яти штурмовиків. Вищий за мене і ширший у плечах, він здавався моєю повною протилежністю. Моя коричнева шкіра вихідця з Хіндаху і тоді ще чорне, як смола, волосся робило мене схожим на похмурого дроу на тлі цього світловолосого ельфа.

Тоді ми билися пліч-о-пліч, крилом до крила. І зараз мені належало знову повернутися в бій, щоб помститися за загиблого друга й колишнього командира. Напевно, надто голосно називати це боєм. Мені просто треба було грати роль вівці, яка є принадою для дракона. Тільки ось у цієї овечки були ікла та пазурі.

Гарвальд сказав мені бути в ангарі рано-вранці, за дві-три години до перегонів, щоб вони з хлопцями протестували «Шторм» і поставили нові захисні скла на всі антигравітаційні контури. І за цей час мені ще проведуть додатковий інструктаж із правил перегонів. Щоб я не просто кинувся вперед, стрімголов, як тоді на дуелі з Гектором Муервосом.

Юридичні питання ми з Гарвальдом обговорили ще перед тим, як розповісти про це команді. Формально Перегони Чемпіонів були командним змаганням. У ньому брали участь команди, які перемагали у світових чемпіонатах та перегонах. Зазвичай, від кожної команди виступав один учасник.