۞ѠѠ

До прибуття я встиг зробити ще кілька дзвінків. Зателефонував шефу Заккару повідомити, що тепер у мене точно є доступ і я хочу оглянути речові докази. І що я хочу перемістити «Літній Грім» до лабораторії Стреммерфілда для детальнішого вивчення, тому мені знадобиться транспорт Варти для перевезення речових доказів та команда вартових для їх охорони під час досліджень.

Потім поговорив із сером Ленсом, щоб домовитися про запропоновану їм допомогу. Він зрадів, що ми можемо приступати до роботи, і я попросив його все заздалегідь підготувати, щоб ми не втрачали час.

Яким було моє розчарування, коли я запитав його про терміни, і він відповів, що вивчення молекулярної структури займе мінімум пару тижнів. І ще пару тижнів на їхню інтерпретацію. Тільки ось у нас не було в запасі місяця. Ми мали день, на все про все. Може, тридцять шість годин. Якщо пощастить. Але пояснити це Стреммерфілду я не міг.

У результаті довелося призупинити цю витівку. Ми зі Спіріт вирішили навідатися на склад речових доказів самі та все подивитися на місці.

Я повісив Зірку Істини на шию і засунув футляр назад у кишеню. Але вартові на вході зам’ялися, перш ніж мене пускати.

– У чому проблема? – ввічливо поцікавився я.

– Вибачте, Магістре, але Ви не пред’явили Зірку Істини по всій формі, – відповів старший охоронець, скривившись.

– Правда? – здивувався я. – Я ж показав її вам, хлопці, що я не так зробив?

Вартові перезирнулися.

– Слухайте, у мене це вперше, тож просто скажіть, що треба зробити?

– Стиснути її в кулаку, – підказав другий вартовий.

– Усього лише? – я стиснув Зірку в правій руці, і вона засяяла біло-золотистим світлом, а над нашими головами ніби легенько прокотився гуркіт грому, маааленький такий гуркіт.

Старший вартовий підняв свій термінал, і очі його ледь не вилізли на лоб, коли він зрозумів, ким видано Зірку. Ні, судячи з його обличчя, швидше – КИМ видано зірку.

Насправді Зірки Істини були досить поширеними артефактами. У кожному міському управлінні Варти був один старший слідчий, наділений правом носити Зірку та використовувати її для допитів. Зазвичай, таких називали шерифами. Рівень доступу у Зірок Варти був невисокий, але зі своїм завданням вони справлялися.

Спецслужби мали свої подібні артефакти з вищим доступом і розширеним функціоналом. Але те, що видала мені Маргарет, було, схоже на наднову у світі суперзірок. От тільки б знати, як нею правильно користуватися.

– Сподіваюся, там у футлярі є до неї якась інструкція, – прошепотів я, коли ми зі Спіріт залишилися одні в ангарі з речовими доказами.

– А чому ти шепочеш? – запитала вона мене, підійшовши та нахилившись до мого вуха.

– Орканий ельф! Не лякай мене так, Спіріт! – я схопився за серце. – І взагалі, навіщо ти втілилася? А раптом тут ведеться запис?

– Не ведеться, я перевірила.

Зараз вона була високою стрункою білявкою в сірому робочому комбінезоні, волосся прибране під робочий берет, в руках ящик з інструментами, і ще кілька інструментів підвішено на спеціальному поясі. Виглядала вона, як працьовита валькірія, готова до бою.

– Серйозно? Впевнена?

– Саааадже, – вона закотила очі, – ходімо розбиратися з картом. А щодо інструкції... Там усе просто. Щоб пред’явити Зірку Істини – стиснути в кулаку. Щоб активувати режим детектора брехні – натиснути на кристал двічі. Щоб змусити людину говорити правду – витягнути на ланцюжку перед її обличчям.

– А вимкнути як?

– Стиснути в руці на десять секунд або сховати в чохол, – знизала плечима Спіріт. – Стандартний інтерфейс.

– Звідки ти все це знаєш? Прочитала інструкцію?

– Ні. Дивилася серіали про Варту та шерифів.

– Що за нісенітниця? – засміявся я. – І які ж шоу ти дивилася?

– «Смертельний посох», «Місце Злочину: Нью-Орк Сіті», «Справжній вартовий», «Заклинання, що прослуховує», «Елементалі», «Піксі-близнюки». А ще «Мовчання дріад», «Дівчина з татуюванням грифона», «Справа про саламандр», «Три вервольфи на кордоні Ельфінгу», «Карти, гроші та дві чарівні палички», «Люди в чорному із золотим грифоном»…

– Все, все, досить, Спіріт! – замахав я руками. – Я вже жалкую, що спитав…

– А ще «Санта-Абракадабра» та…

– Це не про Варту!

– Зате як душевно, Садже! Я плакала, коли…

– Орче пекло… – промимрив я, коли ми дійшли до ширми, що закривала уламки «Грому».

Спіріт теж раптово замовкла, і ми обоє видивлялися на цей кошмар. Покручені шматки металу та дерева, порвана шкіра сидіння зі слідами крові, розколоті скла та вигорілі контури антигравітаційних заклинань.

Рік повинен був вичавлювати з карта граничну швидкість, позамежну швидкість, щоб контури почали плавитися. Не уявляю, як він міг витримувати таке навантаження. І, мабуть, саме це його вбило, не удар об воду.

Контури закоротило, вони почорніли та були страшенно пошкоджені. Потім удар об воду, перепад температури та гідроудар, що змітає всю магію. І невблаганний натиск морської води, що змиває залишки магії, розчиняє сліди заклинань та знищує докази.