۞ѠϪ

Магія працює просто. Ви робите певні рухи чарівною паличкою, а всередині спрацьовують заклинання, що здійснюють певні інтерфейсні та фізичні дії. Хтось – я чи мої колеги за цехом – написали для цього певний код, який прив’язав Ваші жести чи команди до цих дій, прописавши їх до дрібниць, щоб уникнути помилок та збоїв. Потім цей код прошитий в артефакти, якими ви користуєтеся у побуті.

Мені ця магія здається простою та зрозумілою. Комусь із вас, простих користувачів, вона здається складною. Але від цього не змінюється суть – те, що відбувається всередині, і те, що відбувається зовні, – це різні речі. Ви змахнули паличкою, потерли лампу або промовили необхідну команду голосового керування, і щось спрацювало, сталося, зробилося або з’явилося. Але всередині артефакту відбулися складні процеси, увімкнулися зв’язки та фрагменти коду, що відповідають за певні функції.

З цим розслідуванням я відчув себе простим користувачем. Виявляється, весь цей час я гасав туди-сюди, махав паличкою, кричав ліворуч і праворуч безладні команди та лайки, а потім обурювався, що ваша магія, бачите, неправильно працює.

І ось мені дозволили заглянути всередину подій, що відбуваються, побачити весь той складний і заплутаний програмний код заклинань, який, виявляється, приводив у дію ось це все. І тепер я дивлюся на цей код зі здивованим «Вау!», але так само не знаю, як і що мені з цим робити.

На виході мені повернули мої речі, а золотий грифон на стіні, здається, підморгнув мені, натякаючи, що тепер ми обидва посвячені в якусь таємницю, недоступну всім цим людиськам навколо.

Капітан Брандерсон провів мене до карети, і ми рвонули назад до Нью-Орк Сіті з усією можливою поспішністю. Післязавтра. У мене в голові немов постійно цокав таймер зі зворотним відліком, хоча я б не здивувався, якби виявилося, що це Спіріт таким чином намагається діяти мені на нерви.

– Магістре, коли прилетимо, я та мої люди цілодобово чергуватимемо в Управлінні Варти. Якщо ми знадобимося Вам, якщо Ви виконаєте завдання, якщо трапиться що завгодно – телефонуйте мені будь-коли.

– Дякую Вам, капітане. Якщо я побачу, що мені потрібна будь-яка допомога, я одразу дам знати.

Я знову скористався сферою приватності, щоб безпечно попрацювати зі Спіріт по дорозі. Нам довелося повністю переглянути все, що ми знали та встигли з’ясувати у цій справі. Ми перебудували схему та почали шукати нові зв’язки.

– Схоже, одне з головних питань тепер – хто міг контактувати з Ріком перед польотом, щоб передати йому дані про заплановані теракти.

– На записах він контактував з командою, але немає нічого, що виглядало б досить підозрілим, щоб бути передачею даних, – відповіла Спіріт.

– Чи зможеш ще раз уважно перевірити дані за останній день? – попросив я.

– Так, звичайно, запущу повільний перегляд зараз. Садже, мені здається, тобі варто зайнятися «Штормом». Ми перевірили попередні сервісні логи, але ще є навігаційні дані. Раптом ми з’ясуємо, де Рік був у останні пару днів до смерті?

– Так, це гарна думка. Дивно, що я про це не подумав досі...

Я домосід. Я працюю вдома й рідко кудись вилітаю. І я навіть не думав про те, що карт окремо зберігає навігаційні логи. Для мене це просто щось з іншого світу. Дивно, що Спіріт не куснула з цього приводу. Можливо тиск відповідальності та термінів впливали й на неї.

– Що у нас тепер із підозрюваними?

– Подивимося. Нам треба переосмислити всі мотиви та всі свідчення у світлі того, що Рік був на завданні. Хто це міг знати? Кому вигідно завадити йому? Гном’ячі тельбухи! Все стало набагато складніше.

– Як ти думаєш, Ханна Нортвуд знала, що її чоловік був агентом Нацбезпеки?

– Ні. Точно ні, певен. Вона б не сказала, якби знала. Але з її реакції я зрозумів би, що вона щось приховує. Ні, вона не знає. І це несправедливо.

– Гаразд. Що з рештою?

– Я думаю, що військова розвідка все ж ні до чого. Просто агента Вессона виховували тролі, ось він і виріс таким виродком. Але, швидше за все, вони просто намагалися ізолювати цю справу з міркувань держбезпеки.

– Можливо.

– А ось Гектор Муервос знову викликає у мене підозри. Мабуть, варто до нього навідатися, коли прилетимо до Нью-Орк Сіті. Але тільки після того, як змусимо Анческу Аніманеру відповідати на мої запитання. Цього разу їй не викрутитись.

– Що щодо «Літнього Грому»?

– Твоя правда. Почнімо з нього і, поки Стреммерфілд розбиратиметься з картом, ми знімемо історію польотів «Шторму», навідаємось до Аніманери, а потім ще раз допитаємо Муервоса – цього разу під Зіркою.

– Хочеш, я спробую скласти ширший список контактів Ріка, всіх, з ким він міг спілкуватися за останні пів року, наприклад? І спробуємо скласти карту зв’язків?

– Так, мабуть. Ти можеш почати складати це у фоновому режимі, а я поки що займуся обома картами та підозрюваними?

– Можу, але я вже дуже завантажена аналізом записів із сервісного майданчика «Червоних Рапторів», Садже. Не переоцінюй мене.

– Повір мені, останнє, що я можу зробити – це переоцінити тебе, – я щиро посміхнувся. – Теоретично в тебе немає межі потужності, Спіріт.