۞ϪѦ

– Магістре Ранддар! – Голова Ради Магів, Магістр Маргарет Робінсхолм встала з-за свого масивного столу з драконячого дуба та стримано посміхнулася, запрошувальним жестом показуючи на крісло навпроти. – Спасибі, що відгукнулися на запрошення.

– Пані Голово, – я зобразив таку ж нещиру ввічливу усмішку, – це велика честь для мене. Я б нізащо не зміг відмовитись від Вашого люб’язного запрошення.

На вході до будівлі Ради мені довелося пройти повну перевірку системи безпеки та ідентифікацію особи, здати термінал, паличку та решту магічних артефактів. А потім у спеціальному герметичному костюмі пройти через стіну води, щоб відсікти будь-які можливі активні відстежувальні заклинання.

Ну-ну, ви можете не пустити Спіріт з головного входу, і вона вже чекатиме на мене, пройшовши через вікно. Тільки більш роздратована таким поводженням.

Золотий грифон займав усю стіну навпроти входу, стежачи своїм пильним поглядом за всіма відвідувачами та працівниками Резиденції Ради Магів. По обидва боки від герба Мерканської Імперії висіли величезні прапори. Все це мало справляти враження і переповнювати гостей Ради надзвичайною шанобливістю до могутності Імперії та священним патріотичним трепетом. Але після пари годин у кареті мене більше цікавило розім’яти затеклі ноги та де тут туалет.

Мій сарказм не справив на Голову Робінсхолм жодного ефекту, і вона з тією ж напівусмішкою відпустила гвардійців Брандерсона, які супроводжували мене.

– Мені шкода щодо Ріка Нортвуда, – сказала вона серйозно, опускаючись у своє крісло.

– Дякую, – я стримано кивнув, зовсім не збираючись бути відвертим з нею.

Кілька секунд ми уважно розглядали одне одного. Ви й самі чудово знаєте, як виглядає пані Голова Ради Магів, адже вона постійно маячить у всіх новинах, ток-шоу та світській хроніці. Можу відзначити тільки, що вона виглядає років на п’ятдесят молодшою, ніж є насправді, тобто дуже непогано. Цілком логічно, коли їй доступні найкращі досягнення косметичної магії в Імперії…

– Виглядаєш постарілим, – вона перша порушила тишу.

– Хотілося б сказати тобі те саме, – огризнувся я.

– Ой, тільки давай без цього, Садже, – Голова театрально закотила очі. – Я ж по-доброму, по-дружньому, а ти знову починаєш…

– По-дружньому? – я подався вперед і сперся на стіл. – Ти це серйозно, Меган? Ми друзі? Правда? Я не помітив цього за останні дев’яносто три роки. Наша… дружба закінчилася, коли я застав тебе із цим…

– Зупиніться, Магістре! – вигукнула Голова, схоплюючись із-за столу і показуючи мені, що у стін вистачає вух, і що є речі, які краще залишити в минулому.

На шум вбіг капітан Брандерсон, але наказовий жест Голови Ради швидко повернув його до коридору.

– Не треба ворушити минуле. Будь ласка, – попросила вона. – І не будь таким злопам’ятним. Ми тоді були зовсім дітьми.

– Так-так, цікаво, – прошипіла Спіріт у мене у вусі. – А я й не знала, що в тебе з цією фурією було щось... Ти з нею спав?

Мені хотілося заткнути Спіріт з її настирливою цікавістю, але доводилося терпіти та не показувати, що в мене в голові дзижчить роздратованою бджолою перший у світі штучний дух. Вести одночасну бесіду з двома жовчними фуріями було вище за мої сили.

– Це так мило, що саме ти кажеш мені не бути злопам’ятним, – я награно відважив уклін, приклавши руку до серця. – Давай швидше покінчимо з цим, Мег. Чому я тут?

– Хочу запропонувати тобі роботу.

– Ти ж не працюватимеш з нею, Садже? – вставила свою репліку Спіріт.

– Ні, дякую, – я виставив перед собою долоні та піднявся, щоб піти. – Не цікавить.

Востаннє, коли я працював на уряд, зі мною обійшлися не найкращим чином. І я не горів бажанням повертатися. За жодні скарби Імперії.

– Сядь, Саджаре! – владним голосом наказала Меган, і я сів назад у крісло, напустивши на себе гранично допустиму концентрацію скепсису та непокірності. – Ми ще не договорили. Ти підеш тоді, коли я тебе відпущу. Не забувайся.

– Хамка! – обурилася Спіріт і зобразила смішні роги за головою Голови.

Я ледве стримався, щоб не засміятися, і внутрішньо пообіцяв собі дати Спіріт прочухана за таку зухвалу поведінку. А якщо те, що відбувається в кабінеті, записується?

– Я уважно слухаю, – відповів я з нудним виглядом, маючи на увазі зворотне. – Можеш висловитися. А потім я піду. І давай одразу прояснимо: я не збираюся більше працювати на державу. Мені вистачило. Крапка.

Вона знову оцінювально подивилася на мене, ніби сумніваючись, чи варто взагалі пропонувати мені цю роботу, коли я поводжуся так категорично і неналежним чином.

– Це питання безпеки Мерканської імперії. І ти нам потрібний, Садже. Ця робота якраз для тебе.

– Відповідь та сама – ні, – я похитав головою. – Мег, у вас стільки молодих та талановитих програмагів, не кажучи вже про старих і досвідчених, що ви й без мене вирішите будь-яке завдання.

– Під загрозою тисячі життів наших громадян, Саджаре. Можливо навіть десятки, сотні тисяч життів. І ти можеш їх урятувати.

Це вже було нечесно. Спочатку кликати до мого патріотизму, потім до співчуття. Орки в пеклі, чому не можна найняти відразу команду тямущих фахівців і вирішити це без мене?..