۞ϪϿ

Це, звичайно, міг бути просто збіг. Зрештою, «Лепрекон Плаза» був великим п’ятизірковим готелем, і в ньому могла зупинитися якась офіційна делегація, чи не так? Але я не вірив у збіг, коли довкола творилося стільки різної незрозумілої нісенітниці.

Навіть одна урядова карета біля входу до мого готелю загрожувала неприємностями. Але три броньовані чорні карети із золотими гербами на дверях? Це виглядало лячно. Однієї б вистачило, для чого одразу три?

Коли ж я розглянув людей у чорних плащах із гербом імперії – золотим грифоном, вишитим на плечі, я зрозумів, що на мене чекали. Я трохи сповільнив кроки, щоб роздивитися їх. Секретний Орден. Чудово! Це була елітна гвардія, яка відповідала за безпеку Ради Магів. У що ж я вляпався?

Про збіги можна було забути, коли вперед виступив високий чоловік міцної статури та ледь помітно посміхнувся мені в поважному кивку.

– Магістре Ранддар! Доброго Вам ранку.

Я зупинився навпроти нього за кілька кроків і уважно оглянув його та людей, що його супроводжували. Без бойових посохів, тільки ручні жезли, напевно, заховані під важкими плащами.

– Капітане Брандерсон! Не очікував зустріти Вас тут. Та ще й у чорному.

З капітаном ми були знайомі з того часу, як мене заарештували за підозрою у зламі Вогняної Стіни, яку я й створив для захисту неприступного сховища у П’ятигранній Цитаделі. Брандерсон тоді командував загоном варти П’ятигранної Цитаделі, добірними бійцями у зелених плащах. Саме він і допоміг мені в розслідуванні цієї справи, давши необхідний час і проявивши розуміння.

Ми точно не були друзями, але нас об’єднувало знання, що того дня ми разом, можливо, врятували цей світ. А це було чимало і точно достатньо, щоб я був радий його бачити.

– Мені запропонували підвищення. І я вирішив, що чорний мені пасує, – щиро посміхнувся гвардієць.

У Секретний Орден відбирали лише найкращих бійців із ветеранів спеціальних підрозділів. І я був певен, що кожен із присутніх тут гвардійців міг сам на сам зупинити невелику армію. Навіщо ж надсилати їх у такій кількості до мене?

– Мені це не подобається, Саджаре, ой не подобається, – насторожено процідила Спіріт.

– Так, чорний із золотом виглядають ефектно, не сперечаюся. А чи можу я поцікавитися, що всі ці чудові воїни в чорному із золотом роблять тут, біля «Лепрекон Плази»? Хтось із Ради Магів зупинився в готелі?

– Ні, що ви, Магістре. Зовсім ні, – він невинно похитав головою. – Але один серйозний маг тут точно зупинився.

– Що ви говорите? – я повернув йому таку ж наївну здивовану усмішку. – Цікаво, а я знаю цього мага?

– Магістре, я б радий продовжити цю гру, але в нас мало часу, – посерйознішав Брандерсон. – Ми тут, щоб супроводжувати Вас до столиці. Вас бажає бачити Голова Ради.

– Треба ж, яка честь... Це запрошення чи арешт, капітане?

– Це не арешт, Магістре, що Ви! Запрошення. Але дуже наполегливе. Ви ж знаєте пані Голову. Вона вміє бути дуже... Як би це сказати...

– Стервезною?

– Кх..., – Брандерсон похлинувся та закашлявся, але справився з голосом, без успіху ховаючи іскри веселощів за напускною серйозністю. – Наполегливою. Так, точно, дуже наполегливою.

– Зрозумів, значить, вибору я не маю. Мені збирати речі та виписуватися з готелю?

– Таких розпоряджень не надходило, Магістре, – він похитав головою.

– Гаразд, тоді не все так погано. В яку карету мені сідати, капітане?

– У середню. Завжди в середню, Магістре, – і він коротко стукнув кулаком по грудях в офіційному привітанні. – Маю честь супроводити Вас до резиденції пані Голови Ради Магів, Магістре Ранддар!

Один із гвардійців уже відчинив дверцята карети та чекав на нас.

– Дякую Вам, капітане! Для мене честь прийняти запрошення пані Голови.

Шлях до столиці мав зайняти щонайменше пару годин, але ми долетіли за годину сорок п’ять. Швидкі повітряні карети та гарні пілоти. Плюс жодних обмежень щодо швидкості для урядового транспорту. У дорозі ми зі Спіріт прикидали, за скільки змогли б долетіти на Штормі.

Спіріт стверджувала, що могла б укластися в годину двадцять, я не повірив. І мав рацію. Долетіти за такий час теоретично можна було б, вичавивши весь запас пари і йдучи на максимальній тязі, так що був шанс перегріву контурів від непомірного навантаження, збою та аварії. «Шторм» був би у жахливому стані. Якби долетів. Так що більш реальною була б година тридцять або година тридцять п’ять.

Ми з ввічливості трохи поговорили з капітаном Брандерсоном, але присутність у кареті ще одного гвардійця зупиняла мене від серйозніших питань. Тому з їхнього дозволу я активував сферу приватності та присвятив залишок часу до Еппл Сіті розмові зі Спіріт.

Моя партнерка була налякана, бо це раптове запрошення до столиці не обіцяло нам нічого доброго. Або ми влізли в заплутані плани уряду, або наткнулися на чергову змову, або взагалі творилося орк знає що.

Мене заспокоювала думка, що я не заарештований, не схоплений тихо в провулку, а з помпою зустрінутий біля головного входу до мого готелю. Можливо, просто красива ширма для того ж, для чого могли схопити непомітно та тихо у провулку. Хто знає?..