۞Ϫℵ

Я прокинувся до дзвінка будильника і зрозумів, що вже не засну. Старече безсоння, нерви, очікування нового дня – самі знаєте, як це буває. До пів на сьому я вже був поголений, одягнений і зібраний. Але сніданок подавали із сьомої. А чекати ще пів години, щоб мені дали корито з травою, мені зовсім не хотілося.

Я вирішив пройтися до найближчого закладу, де подають пристойний Мерканський континентальний сніданок. Спіріт сказала, що за двадцять хвилин ходьби є начебто непогана таверна «У Тітоньки Феї», яка якраз відкривається о сьомій. І яку дуже хвалять у відгуках. І, судячи з меню, там я зможу задовольнити свою суїцидальну тягу до холестерину та вуглеводів.

На вулицях вже з’явилися ранні пішоходи, над головою снували громадські летючі карети, міські шатли та особисті карти. Нью-Орк Сіті прокидався та готувався до нового дня. Я підійшов до кавового кіоску і взяв із собою склянку гарячої кави з молоком і кленовим сиропом, щоб вистачило сил дістатися таверни.

Я не став створювати сферу приватності та вирішив поговорити зі Спіріт відносно вільно. Багато людей говорили під час бігу, використовуючи магічні гарнітури до своїх терміналів. А от люди з напівпрозорою сірою сферою навколо голови, що ведуть захищену розмову, завжди виглядають дивно.

– І що, зовсім нічого підозрілого? – вкотре перепитав я з приводу переглянутих нею записів із сервісного блоку «Червоних Рапторів».

– Найбільш підозріле саме те, що я не знайшла нічого підозрілого, – пробурчала Спіріт.

– Ти не виспалася?

– Дуже смішно, Саджаре, – огризнулася вона. – Але, знаєш, мені здається, це глухий кут. Ми не там шукаємо. Або з картом зробили щось за межами ангара та майданчика, або карт взагалі не чіпали і якимось чином вплинули на самого Ріка. Або...

– Або це справді нещасний випадок, а не вбивство, – я продовжив її думку. – Але в будь-якому разі після ситного сніданку я займуся логами всіх картів, включаючи «Шторм». Раптом щось спливе.

Ми підійшли до таверни, і «У Тітоньки Феї» виявився милим закладом у сільському стилі, з фарбованими дерев’яними стінами, віконницями з сердечками та янголятами та квітами в горщиках. Найприємнішим виявилося те, що заклад уже відкритий, і я зміг замовити собі сніданок.

– Слухай, ну чому ви, люди, так любите оточувати себе всією цією казковою нісенітницею з вигаданими істотами та всією цією фентезійною дурницею?

– Це робить наш світ чарівнішим.

– Чарівним його робить магія.

– Ні, Спіріт, чарівним його робить вся атмосфера, в якій ми живемо. Ми багато століть жили в полоні своїх фантазій та помилок, казок та легенд. А тепер розвиток науки та магії дозволив нам перетворити наш світ на те, що нашим предкам було важко уявити навіть у найсміливіших казках. І ми не готові відкинути свій фольклор, закреслити все, у що ми вірили, це також наша спадщина.

– Але називати заклад «У Тітоньки Феї» – це абсурдно!

– Це дуже мило. Це затишно і звучить так смачно та по-домашньому.

– І не важливо, що феї – вигадка? Ви, люди, такі ірраціональні.

– А не факт, що феї – це казки. Знаєш, колись так говорили й про драконів, а тепер кожен може піти до Музею Природничої Історії та милуватися скам’янілими скелетами безлічі різних видів драконів.

– Так, це тому, що дракони реально існували, але вимерли на зорі появи людства. Але ж не феї!

– Чому ж ні? Багато вчених вважають фей тупиковою гілкою еволюції, яка вимерла в доісторичні часи через те, що вони надто залежали від магії. Інші переконані, що останки фей не можуть бути знайдені лише тому, що вони були зіткані з магії та енергії.

– Майже як я, – тихо промовила Спіріт. – Я читала ці та інші теорії, але не вірю у всі ці гіпотези.

– Правда? – здивувався я. – Я й не знав. А що ти думаєш про рідку магію і тих учених, які стверджують, що це сферментовані за мільйони років рештки драконів та інших істот, які жили в той самий час?

– Це так само правдоподібно, як і те, якби ви пробурили свердловину в стародавній нужник фей, і звідти пішла б ваша рідка магія.

– Ти цинічна, Спіріт.

– Цікаво, і хто ж мене такою створив?

Я озирнувся на всі боки, ніби шукав того, хто винен в уїдливому нігілізмі моєї напарниці, але навколо не знайшлося нікого, в кого можна було б тицьнути пальцем. Воно й добре, бо офіціантка якраз принесла свіжоспечений хліб, вершкове масло та тарілку з сирами та ковбасами, а я тим часом відповідав Спіріт вголос.

Так що довелося ткнути собі у вухо – мовляв, вибачте, гарнітура, всі справи. Офіціантка тільки зі зрозумінням усміхнулася у відповідь і пообіцяла, що гаряче буде за кілька хвилин.

– Це ще не все? – здивувалася Спіріт.

– Гарячий Мерканський сніданок на те й гарячий, щоб включати гарячі страви, дівчинко. Невже мені треба пояснити тобі такі прості речі? Пошукай у мережі дані або подивися в меню.

– Та ні, – зі скепсисом пробурмотіла вона, – мені просто незрозуміло, куди в тебе все це влізе.

– Поки не готовий відповісти, я над цим працюю, – я намазав м’яке масло на ще теплий сірий хліб, посипав копченою сіллю і відкусив із величезною насолодою.