۞Ϫ⅌

– Ось бачиш, Муервосе, справа не в кількості мегапіксі, а в умінні ними користуватися, – кинув я Гектору, виходячи зі «Шторму», припаркованого поряд з його «Укусом» на майданчику за воротами «D», звідки ми вилетіли назад.

Нас уже зустрічав невеликий натовп глядачів, які спостерігали за перегонами з терміналів і робили ставки. Цікаво, чи хтось ставив на мене? Чи всі ставки були, що чаклунієць порве зухвалого новачка?

Дивно, але за п’ять хвилин напружених перегонів до воріт підтягнулося кілька десятків людей із сусідніх сервісних блоків. Нас вітали зі сміхом та радістю – ще двоє перегонників успішно пройшли дуель на максимальному рівні М’ясорубки. Деякі глядачі знімали нас, і, напевно, транслювали стрим у мережу.

Гектор виглядав втомленим і злим, його щойно привселюдно змішали з орчим лайном, відхльоставши по морді його вразливе самолюбство і непомірне марнославство. Якби він був нормальним перегонником, прийняв би поразку легко, запропонував реванш і випити разом. Запитав би, як мені це вдалося, і захопився б моїм картом та вмінням літати.

Але Муервос був не такий. Він був упевнений у легкій перемозі, а натомість його бравада призвела до поразки. Він хотів опустити слабкого старого, забрати собі крутий спорткарт, а в результаті опинився в центрі уваги, коли йому цього зовсім не хотілося б. Одна річ програти у Перегонах Чемпіонів, і зовсім інша – продути на дуелі аутсайдеру.

Звичайно, без Спіріт я програв би. Це було нерозумно з мого боку, і мені належало ще не раз подякувати їй і просити вибачення за свою нерозсудливість. Не знаю, що на мене найшло. Напевно, накипіло за день. Зірвався. Винен. Але в результаті все закінчилося щасливо. Залишилось отримати обіцяні відповіді.

– Ти обіцяв відповіді, Гекторе, настав час платити за рахунками, – тихо промовив я, присунувшись до нього впритул.

Погляд Муервоса міг би перетворити на камінь і василіска, але я вже був ситий по зав’язку його надмірно роздутим его, так що мені було начхати.

– Я не вбивав твого друга, старий. І я нічого про це не знаю. Думаю, він просто вилетів з траси від якогось стресу, перевантаження, не знаю. Всяке буває.

– Чому ви з Ріком посварилися? Що було між вами?

Гектор замислився. Програти парі – справа неабияка, на кону честь і гідність. Він обіцяв відповіді, але неохоче з ними розлучався.

– Він... ліз не у свою справу. Забрався до нашого ангара. Ми його застукали та попередили, що ще раз поткнеться, пошкодує. Це все.

– Це все? – здивувався я. – А що йому було потрібно у вашому ангарі?

– Я не знаю. Ти хотів би, щоб я вибив з нього відповіді?.. Я б міг, повір, але мені не потрібні проблеми з законом.

– У тебе є припущення, що Рік міг робити у твоєму сервісному ангарі?

– Так, але я не зобов’язаний ділитися ними з тобою. Я обіцяв відповісти, чи я причетний до смерті Нортвуда. Я вже сказав – ні. А тепер ельфуй звідси, старий. Ти мені набрид. Не випробовуй мого терпіння.

При цьому він сам розвернувся і попрямував до «Смертельному Укусу», а неподалік приземлився «Фенікс Тисячоліття», з якого вибрався Гарвальд.

– Не знаю, з чого раптом ти вирішив потягатись силами з чемпіоном, Саджаре, але… вітаю. Перемогти Гектора Муервоса – це не тільки круто, а й безглуздо, – сказав він, ляскаючи мене по спині та розглядаючи «Шторм».

– Безглуздо?

– Ти нажив собі ворога, – пояснив МакТерен, сідаючи навпочіпки біля карта та дістаючи термінал для діагностики. – Дуель – це завжди особисте.

– Нічого, переживе, – знизав плечима я.

– Та я не за нього хвилююся, а за тебе – чи ти це переживеш.

«Шторм» все ще поклацував напівостиглим склом і металом, а в повітрі відчувався запах нагрітого дерева. На захисних склах з’явилися мікротріщини, і від них віяло жаром, наче від розпеченої печі, і тонкі струмки диму клубочилися по кутках.

– Думаю, ми зараз летимо на майданчик «Рапторів», бо тобі потрібний піт-стоп і заміна скел. На цих небезпечно вже літати. Виглядають так, ніби ти не знімав з пари ногу.

– Так, приблизно так і було, – погодився я.

– Так, гонитва у вас вийшла що треба. Чутка швидко розлетілася, про дуелі одразу приходить розсилка. До речі, ти винен мені двадцятку.

– Це ще за що? – не зрозумів я.

– Я поставив проти тебе і програв, – з досадою скривився МакТерен.

– Зрадник, – я обурено загарчав на нього, – між іншим, я вплутався в цю дуель тільки заради відповідей від цього мерзотника.

– І як?

– Клянеться, що ні до чого. І що їхня сварка до цього не має відношення.

– І ти віриш цьому наркоторговцю? – здивувався Гарвальд.

– У принципі, ні. Але він програв, і не дотриматися слова, збрехати мені було б для нього безчесно. А там, де він виріс, це рівносильно слабкості та втраті влади. Ні, я думаю, він каже правду. Просто не всю. Далеко не всю.

Я теж не став розповідати МакТерену, що я мало не програв чаклунійцю карт його друга та партнера. І що я виграв лише завдяки допомозі створеного мною штучного духу, який я приховую від усього світу. У цій справі й так вистачало недомовок, і ще пара опущених подробиць не дуже поміняють загальну картину.