۞ϪϪ

– Тож вибач, Саджаре, тут я тобі не можу допомогти, як і капітан Заккар. З того часу, як оборонці наклали свої пазуристі лапи на це розслідування, це поза нашою юрисдикцією. Склад охороняють мої хлопці, але доступ закрито за наказом Міністерства Оборони.

– Слухай, Тероме, це дивно, ти не гадаєш? Я не розумію, яке діло Міністерству Оборони та військовій розвідці до смерті Ріка Нортвуда? Особливо якщо ваша версія вірна, і це просто випадкова катастрофа.

– Наша версія вірна. Повір, на мене дуже тиснуло керівництво, бо Нортвуд був героєм війни та чемпіоном світу. Ти не уявляєш, що тут діялося… І я зі своїх підлеглих був готовий сім потів зігнати, щоб швидко та якісно провели всі огляди, експертизи, аналізи, перевірки. Нічого, Саджаре, зовсім нічого не знайшли, що б давало хоч найменший привід вважати аварію підлаштованою.

– Крім того, що Рік не міг так по-дурному загинути.

– Я розумію тебе і твій скепсис, приятелю, але зрозумій і ти мене – якщо немає жодної більш-менш підозрілої деталі в розслідуванні, ми повинні вважати це нещасним випадком. Зрозумій, я не проти того, що ти копаєш далі, це твоє право. Але допомогти нічим не можу.

– А яка формальна причина втручання Міністерства Оборони?

– Сто сорок восьмий пункт Кримінального Кодексу Імперії. У разі смерті високопоставленого офіцера будь-якого роду військ або внутрішніх силових служб, уряд може ініціювати заборону на доступ до матеріалів справи для цивільних осіб та ЗМІ. Терміном на два тижні. Є ще пункт двісті три. У разі смерті публічної особи за сумнівних обставин матеріали справи повинні зберігатися на охоронюваній Вартою території, поки не закінчиться термін позовної давності.

– І скільки це?

– Три роки.

– Три роки?.. – я мало не втратив керування картом і зрозумів, що вести такі розмови на високій швидкості не дуже розумно.

– Поки що вони не посилалися на двісті третій, бо формально справа закрита. Але два тижні ти не зможеш отримати доступ до «Грому» на підставі сто сорок восьмого. Вибач, що не можу допомогти, Садже.

Я вже підлітав до Спід Айленду, і настав час закінчувати дзвінок та готуватися до чергової зустрічі з підозрюваними.

– Дякую, Тероме. Так чи інакше, але ти вніс хоч якусь ясність. Поведінка військової розвідки неприйнятна, а мотиви підозрілі, я… Не знаю, мені здається, що там щось нечисто. Я поки що не можу нічого довести, але… Якщо мені знадобиться допомога, я можу на тебе розраховувати?

Пауза затяглася, і я розумів, що ставлю Терома в незручне становище з таким вибором. Але, орки подери, він же був головою Імперської Варти!

– Якщо ти діятимеш строго в рамках закону і виявиш щось, що вимагатиме втручання імперського правосуддя, я намагатимусь допомогти.

– Дякую.

– Тільки, Саджаре. Будь ласка, чітко в рамках закону. Буквально, формально та по суті, ти мене зрозумів?

– Так, шефе!

– І бережи себе. Незрозуміло, у що ти вліз, та й чи є там взагалі щось. Але коли військова розвідка лізе у справу про смерть колишнього пілота-штурмовика, то, можливо, чиєсь пір’я димиться. Відчуєш, що запахло смаженим – не лізь, викликай допомогу.

– Так, шефе! Вибач, потрібно відключатися, заходжу на посадку.

Я підлетів до майданчика перед боксом Гектора Муервоса і не став особливо церемонитися, а сів прямо там. У випадку з Анческою Аніманерою дипломатичність мені не допомогла. А, судячи з досьє, яке мені зачитала Спіріт, мій новий співрозмовник міг виявитися ще менш чемним.

Виявилося, що Гектор Муервос не просто п’ятиразовий чемпіон світу, чотириразовий переможець Перегонів Чемпіонів, десятиразовий чемпіон Південного Континенту і незрозуміло скільки взагалі разів перемагав на всіх льотних змаганнях у своїй рідній Чаклунії.

Що не дивно, адже, по суті, вона йому майже належала, точніше, його родині. Старший брат Гектора, Едеріко Муервос, був головою картелю Муервос, найбільшого у світі наркокартелю, і влада Мерканської Імперії та багатьох інших країн полювали за ним уже кілька десятків років.

Картель Муервос таємно постачав до Імперії чорну відьмину траву – найсильніший галюциноген, що викликає звикання та залежність, а часто й смертельний кінець у тих, хто на неї підсів. Ні, зрозумійте правильно, у студентські роки я теж міг балуватися пилком фей, закинутися фентезі або з’їсти пару веселющих брауні.

Але відьмина трава? Ніколи! Я знав багатьох, у кого від неї скипіли мізки, і вони перетворилися на безпорадних слинявих гобітів, а то й взагалі здохли. Потрібно бути повним дегенератом, щоб вживати цю погань, що росте в джунглях Чаклунії. Але таких вистачало. Заради ні з чим не порівнянних відчуттів люди були готові викладати величезні гроші та ризикувати життям.

Тож барон Муервос керував потужною наркоімперією, промишляючи заодно контрабандою зброєю, работоргівлею та проституцією. За його голову було призначено винагороду. Але знайти Едеріко не могли, навіть стежачи за його братом.

Сам Гектор Муервос офіційно був чистий. Він жив у своєму будинку недалеко від Богарт Тауна, столиці Чаклунії. Він мав свій тренувальний трек, великий парк спорткартів і, за чутками, цілий гарем невільниць. Але для Мерканської правової системи молодший барончик був предметом пильної уваги без вагомих підстав затримати його.